«Блошиний» ринок розмножиться
Мабуть, з часу завершення війни столичні можновладці не мали таких проблем із міським «блошиним» ринком, які доводиться вирішувати сьогодні. Нащадки лахмітників поселилися тоді на східцях Сінного ринку, і майже 50 років ніхто не заважав торговцям вітчизняним секонд-хендом.
Ветерани «блошиного» ринку, мабуть, уже готувалися відзначати ювілей свого перебування на Сінному ринку, але на його воротах з’явився замок, а сам він зник під гусеницями бульдозера. Подалися під крило Куренівського ринку, окуповуючи у вихідні дні прибазарні території. Це не подобається столичній владі, яка має намір таку торгівлю впорядкувати.
– Враховуючи, що у киян є сталий попит на «тисячу й одну дрібницю», ми вирішили узаконити таку торгівлю, – каже заступник голови КМДА Ірена Кільчицька. – Вже до кінця листопада плануємо створити організовані «комісійні» ринки. Перший хочемо відкрити у Шевченківському районі. Для цього придбано близько двохсот спеціальних розкладних столів, з яких вестиметьтся торгівля. Місця на таких ринках будуть безплатними для продавців, і працюватимуть вони тільки у вихідні дні. Над розв’язанням проблем стихійного ринку на Куренівці працює спеціально створена комісія.
Нині її члени мізкують над тим, де знайти земельні ділянки для таких ринків. А тим часом треба якось упорядкувати торгівлю. Пропозицій чимало. Є закордонний досвід. Наприклад, Пра-зького муніципалітету. Його чільники влаштовують торгівлю вночі на одній із міських площ, а перед ранком її звільняють, прибирають, і вона набуває звичного призначення.
Київський «блошиний» ринок справді розрісся до неймовірних розмірів. Свій беушний крам торговці розкладають на узбіччі вулиці Фрунзе, – від однойменного проїзду до вулиці Сирецької й далі, за рогом, майже до вулиці Автозаводської. Серед продавців різні люди – хтось приходить сюди, аби позбутися старих речей, які шкода викидати, для когось це намагання дотягнути до пенсії, для інших заняття, розпочате у повоєнній нужденності, дісталося у спадок і стало чи то звичкою, чи то успадкованим дрібним сімейним бізнесом.
– Я хочу продати пальто зятеве, бо замале для нього стало – він погладшав у мене, – каже Наталя Петрівна, одна з жінок, яка облюбувала собі «торгівельне» місце на вулиці Сирецькій. – Усі речі належать комусь із нашої сім’ї. Це курточка моя, а це доньчина. Я не кожні вихідні тут буваю, але серед продавців є й такі, що весь вік такими речами торгують. Як 30 гривень за день виручиш, то вже вдача. Хоча можна день простояти й даремно. Учора продала дві пари черевиків по десять гривень, а сьогодні вже маю 15 гривень за светра.
Зараз міліціонери претензій до роботи стихійного ринку не мають. Лише інколи приходять, щоб за порядком слідкувати. Щоправда, час від часу від стихійного ринку намагаються відмежуватися нові орендарі з розташованого поруч торговельно-розважального комплексу. Втім, зрозумівши марність того намагання, запал їх швидко вщухає й вони погоджуються на таке сусідство.