Срібної сльози Надія
«Чи то в Криму, чи в Приазов’ї жив собі гре-цький купець. Єдиною його радістю була донька. Та одного разу вона занедужала і жодні ліки не могли їй допомогти. Тоді кентаври порадили вийти зранку в поле і зібрати для неї росу. Так він і зробив. І настало зцілення. Але не від води студеної, а від бісеру, на який перетворилися сльози богині Еос...». Про це розповідає одна з легенд.
На першому році Незалежності у Макіївці Донецької області у сім’ї Халдєєвих народилася дівчинка. Батьки назвали її Надією. Навчалася вона відмінно, захоплювалася бальними танцями і мрі-яла стати відомою танцівницею. Та ось у дім Халдєєвих прийшла біда – Надю вразила тяжка недуга.
«Лавочка з бабусями і сіре вікно не для мене, – розмірковує Надя. – Знаю, що диво буває рідко, але вірю – воно зі мною станеться.., – по-дорослому зітхає, – хіба без надії можна жити?»
– Твоя надія в бісероплетінні?
– Кажуть, що масаж пальців дуже допомагає. А коли ти бачиш, як звичайні скляні кульки перетворюються на дерева і квіти – на душі стає легше. І ні про що погане вже не думаєш.
– Мені розповідали, що у твоїй колекції понад 250 робіт. Можу тільки уявити, як блищать твої апартаменти!
– Майже всі мої роботи зберігаються в коробках. Квартира у нас невелика, і виставити все неможливо – не вистачить місця.
– Твоїми виробами захоплювалися далеко за межами твого рідного міста…
– Передусім виставлялася в Донецьку. Була в Росії. У 2005 році приїжджала до Києва на Міжнародну виставку дизайнерського мистецтва. Там мене помітили з «Книги рекордів України» і вручили спеціальний диплом. А до Угорщини не дісталася. Організатори поскупилися й оплатили тільки одне місце. Колекцію возила мама. А я «образилась» і стала працювати над новою експозицією – «Вогненна пустеля». Почала (бере в руки вазон. – Авт.) з цього кактуса. А потім сплела ще сорок.
– Скільки потрібно бісеру для одного такого виробу? Рахувати не пробувала?
– Кілька разів збивалась, а потім і думати перестала.
– Про що думаєш під час роботи?
– Про різне. Оце (показує клітку з райською пташкою. – Авт.) почула її щебет і побачила «Острів любові» (велика колекція з орхідей, метеликів і екзотичних рослин. – Авт.). А цим рибкам захотілося з кимсь поговорити. Але не в акваріумі, а у своїй рідній стихії. Так з’явилося «Царство Нептуна» (111 робіт! – Авт.). Плету з піснями. Вони самі в голову лізуть.
– У кожного майстра є найзаповітніша мрія. Розкажеш, якщо не секрет?
– Мрію сплести Статую Свободи. У мій зріст. З ідеально білого бісеру. Мені наснилося, якщо це зроблю – то позбудуся хвороби. Але потрібно дуже багато бісеру і коштує він чимало...
Хочеться вірити, що доля цієї обдарованої дівчинки буде милосердною до неї. На її роботи, сам тому свідок, звертають увагу дяді і тьоті із прес-служб відповідальних працівників. Вони підходять, хвалять Надійчині роботи і натякають: «Подаруй квіточку нашому шефу – він поставить її у вазочку на стіл і пам’ятатиме про твій талант». Не треба «пам’яті» – потрібна допомога.