Рудименти «вождизму»

Ситуацію, що склалася у стосунках між комунальними ЗМІ і владою у Києві, унікальною для України аж ніяк не назвеш. Років зо три тому досить широкого розголосу набув конфлікт у Рівному, де місцеву міську газету «Сім днів» звинувачували у пасивності й «споживацтві», відсутності ефективного маркетингу й менеджменту. Мовляв, сидите і чекаєте надходжень із міського бюджету, а самі не крутитесь, не дбаєте про рекламу і тираж. Давненько те було, але здається, фінансовий бік справи тоді відсунув на задній план інші проблеми, не менш важливі, які в кінцевому випадку зумовлюють вагу і популярність видання, а відтак, і його добробут, самоокупність.

Волинський часопис «Віче-інформ» до муніципальних газет не належить, хоча історія його становлення, розвитку, як і в усіх регіональних україномовних видань, досить непроста. Заступник головного редактора Ігор Чуб, який погодився на прохання нашого кореспондента дати відповідь на запитання: «Якою має бути газета міської ради?», не приховує свого скептицизму:

– Міські, міськрайонні та районні видання (тобто газети, засновниками яких є ради різних рівнів) стовідсотково стають рудиментами сталінізму тоді, коли у них пропагується вождизм, очевидною зовнішньою ознакою якого є хоча б портрет голови та його заступників тут і там – від першої до останньої сторінки. Я є прихильником виведення рад та виконкомів різних рівнів із числа засновників видань, роздержавлення і «декомунізації» державних і комунальних ЗМІ. Але якщо та чи та рада є засновником того чи того видання, голова та заступники цієї ради мусили б прочитати у Законі України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» розділ про права журналіста та редакційного колективу.

Важко не погодитись із паном Ігорем, надто ж його посиланням на закон. Але й важко апелювати до згадуваного розділу у суперечці з тими, хто ставить під сумнів навіть існування поняття «редакційний колектив», а про сутність журналіста має вельми туманне уявлення.