Клишонога дітвора підросла

Взимку наша газета розповідала про приємну подію, що сталася у столичному зоопарку. Гімалайська ведмедиця Буря народила малят. Сталося це 4 січня. Тож нині клишоногій дітворі уже виповнилося по десять місяців. Про те, як нині почуваються новонароджені та чи підросли вони, нам люб’язно згодилася розповісти, а за одно й показати симпатичних чорненьких ведмежат із білими манишками заступник генерального директора по зоочастині Київського зоопарку Любов Іванівна Коротка.

Буря народила трійню

Перша несподіванка очікувала нас ще по дорозі. Бо, виявилося, насправді Буря народила не двох, а трьох клишоногих малят. Читачі, певне, пам’ятають, що у лютому ми всі з подивом дізналися: майбутні хижаки з’являються на світ маленькими й абсолютно безпомічними, вагою всього лише по 250-300 грамів. Ведмедиця, як і будь-яка мама,  ревно охороняє своїх малят, тому до неї у вольєр заходити дуже небезпечно. От працівники зоопарку за звуками, що долинали з барлоги, й вирішили, що малят двоє. Лише навесні, коли малеча підросла й Буря вперше вийшла з нею погуляти, всі з подивом дізналися, що ведмежат народилося аж троє. Як за будь-якою малечею, за двома клишоногими братиками і сестричкою дуже цікаво спостерігати: вони бавляться, перевертаються через голову, штовхаються, грайливо, а іноді й навсправжки кусаються та б’ються. У таких випадках мама-ведмедиця особливо не церемониться й не з’ясовує, хто першим пустив у хід гостренькі зубки й кігтики, а гримає на обох. А потім уже голубить та зализує рани потерпілому. А бешкетник, який образив братика (чубляться здебільшого самці), лише винувато зиркає з-під лоба, відбігши подалі. Ну й справді, як діти, хоча й ведмежі! Значно веселіше спостерігати, коли всі троє малих пустунів прагнуть залізти на корч. Не у всіх це одразу виходить, але клишоногі стараються і невдовзі впертість та наполегливість винагороджується. Правда, втримати рівновагу ведмежатам вдається ненадовго, й вони чорними волохатими клубками скочуються під ноги матері.

Вівсянка смакує, але мед добріший

Оскільки ведмежатам до досягнення статевої зрілості потрібно збільшити свою вагу у п’ятсот(!) разів, то на апетит вони не скаржаться з перших днів життя. У барлозі новонароджені смоктали мамине молоко, аж поки почали бачити та вкрилися ще не дуже густою і м’якою вовною. А тільки навчилися бігати, охоче почали їсти все, що їм дають доглядачі. Раціон у малих хижаків, звичайно, не обходиться без м’яса. Правда, поки що його ведмежатам дають вареним. На цьому ж бульйоні варять і каші: вівсяну, гречану, або перлову. Останню малеча не дуже любить, на відміну від вівсяної. Але спеціалісти з тваринного харчування вважають «перловку» корисною, тому без неї раціон клишоногих не обходиться. До того ж її й небагато потрібно з’їсти чотирилапому маляті – всього 400 грамів за день. Та й то у супі разом з картоплею і жиром. Зате буряків і молока ведмежа вживає по 1,3 кілограма, а також по 650 грамів моркви і фруктів. Смакує малим сира риба, якої щодня дають по 400 грамів. Кумедно і з апетитом, як людина, тримаючи лапою, їдять ведмежата і український хліб. Проте, недарма ж ведмедів вважають солодкоїжками. І київські малі хижаки особливо полюбляють мед, горіхи, солодкі яблука та груші.

Готуються до сплячки

Хоча наші гімалайські ведмеді й живуть у великому міському зоопарку, але способу життя дотримуються природного. Наприкінці літа починають запасати жирок на зиму. Малим до того ж потрібно ще й рости, і, щоб не втратити набраних за літо майже 50 кілограмів, вони в цей час їдять навіть більше, ніж їхня мама. Бурі вистачає чотирьох кілограмів харчу на день, а кожне ведмежа з’їдає його аж шість. Запасаються, бо скоро вже вкладуться спати аж до весни. Зараз ведмеже сімейство зайняте побудовою барлогу. Його, щоправда, допомогли створити співробітники зоопарку, передбачивши у вольєрі спеціальну, схожу на природну, схованку. Туди ж ще влітку заготовили чималу копицю запашного сіна. Ось тепер Буря з малими помічниками і вкладає та втрамбовує його до барлогу на свій смак. Клишоногій трійні явно подобається така робота. Можна вволю пустувати, качатися на сіні, залазити на копицю і з’їжджати з неї. Мама-ведмедиця лише зрідка гримне на своїх дітлахів і продовжує старанно облаштовувати справ-жнє сімейне кубельце, аби малечі у ньому і в морози було тепло і затишно. А вже доглядачі подбають, щоб ніхто не потривожив чутливого зимового сну ведмежої родини аж до того, як пригріє весняне сонечко.