Собівартість депутата
Перед виборами ми – електорат, під час виборів – виборці, після них – платники податків. У кожному жарті є доля правди, а в цьому ще більше. Податки – основа державної скарбниці, з якої й утримує народ свою владу. Візьмемо хоча б народних депутатів. Сто тисяч українців «годують» одного народного слугу. Ніби копійки для кожного. Проте, зі світу по нитці – і майже два мільйони гривень на одного парламентаря у рік.
801757900 гривень – на всіх
«Нема потреби обговорювати. Це цифри, вони перед вами», – не голосно сказав Олександр Мороз перед голосуванням депутатів за кошторис видатків на Верховну Раду у 2007 році. Й справді з цього приводу опозиція з коаліцією не влаштовували звичних дебатів. Мовчки 287 депутатів натиснули зелену кнопку, «забронювавши» майже 802 мільйони гривень у держбюджеті для себе.
Більш як половина цієї суми – зарплатня (враховуючи надбавки): 255 мільйонів для законотворців і 156 мільйонів для їхньої обслуги. На будівництво і придбання житла – 69 мільйонів, інших споруд – 5 мільйонів. Ще 3,5 мільйона – на ремонт житла і 27 – на ремонт і реконструкцію адміністративних об’єктів. 65,7 мільйона гривень піде на фінансову підтримку санаторіїв «Дюльбер» та «Нижня Ореанда», оздоровниці «Затока» й пансіонату «Таврійські зорі». 200 тисяч «кинуть» на готель «Київ», а 2,5 мільйонами допоможуть їдальні. Управління адмінбудинками потребує 3,5 мільйона, а житловими дещо більше – 5. Інститут законодавства обійдеться дешевше (9 мільйонів), ніж утримання автобази (28,6 мільйона). На візити нардепів за кордон передбачено 8,8 мільйона, а на офіційні прийоми гостей у Верховній Раді – 1,8.
Різних «предметів, матеріалів, обладнання та інвентаря» депутати закуплять: для себе на 13, для будівельників – на 5, для обслуги на 30, для автобази – на 10 мільйонів. А ще півмільйона витратять на «м’який інвентар на обмундирування» для себе (не зрозуміло лише, що мається на увазі під «обмундируванням» у графі «здійснення законотворчої діяльності», можливо, депутатські значки).
Інші гроші підуть на транспорт, зв’язок, оренду, пенсії, допомоги, стипендії, трансферти, відрядження, субсидії, комунальні та інші найрізноманітніші послуги, капітальні й поточні видатки, підсобне господарство «Ялтинське» і навіть продукти харчування й «окремі заходи розвитку і реалізації державних програм».
Крім зарплати, авто, безплатного житла, лікування, проїзду всіма видами транспорту тощо, кожному депутату щомісяця видають по 40 гривень на папір й олівці, по 465 грн. на телефонні розмови по Україні і півтори тисячі на дзвінки за кордон, по 417 грн. на виступи у ЗМІ з депутатськими звітами, по 400 – на відрядження їхніх помічників у регіони, по 165 – на утримання громадських приймалень, по 12,2 тис. грн. на зарплату консультантів. Крім цього, раз у рік парламентарій отримує 160 грн. на придбання письмового набору, 670 на оренду приміщень для зборів виборців і півтисячі на публікацію авторських матеріалів у газетах.
Коли у депутатів запитують, чому щороку зростають видатки на Верховну Раду, вони відповідають як у жеку: життя дорожчає, енергоносії, комунальні послуги…
Але не всі депутатські пільги можна порахувати в грошах. Скажімо, достатньо лише посвідчення народного обранця, аби проїхатися у тролейбусі чи метро, припарковувати своє авто на платній стоянці, зачекати літак чи потяг подалі від народу у залі офіційних делегацій тощо.
215 – і все
Блок Юлії Тимошенко, виконуючи свою головну передвиборну обіцянку, вже неодноразово ініціював у ВР скасування депутатських пільг. Місяць тому відповідний законопроект Олександр Мороз навіть поставив на голосування. За це проголосувало менше половини обранців – 215. Це було тоді, нагадаємо, коли регіонал Євген Кушнарьов рекомендував Юлії Тимошенко пожертвувати для народу намистом із перлів.
Позавчора інший регіонал Василь Кисельов розповів, чому його однопартійці не підтримали тоді ініціативу БЮТ.
– Той же Ринат Ахметов, хіба йому треба квартира… Таких у нас у фракції Партії регіонів 20-30 чоловік. Але ж є депутати, яким пільги потрібні для роботи в округах. Скажімо, позачергове поселення в готелі: я ж не буду на вокзалі ночувати, – пояснює пан Кисельов. – Але я ніколи не буду користуватися такими пільгами як оздоровлення. У санаторії лікувався за свої гроші. Ледь голову не відірвав помічникові, який замовив мені авіаквиток у бізнес-класі. Проте, я ж не можу в Крим до виборців не літати, але не в бізнес-класі. А якщо вже в автобусі покажу посвідчення, то – себе принижу. Паркування, зали офіційних делегацій, навчання за державний кошт теж мені не потрібні. Не хочу, щоб показували на мене пальцем.
Готовий пан Кисельов відмовитися й від матеріальної допомоги після завершення своєї депутатської каденції і від привілейованої пенсії. А ось від квартири – ні. «Живу в готелі «Київ». Не у зовсім цивілізованих умовах, холодно. Я там як вовк у камері-одиночці, дружина приїжджає на три дні. Лягаю спати пів на другу, бо працюю», – каже депутат. Нині житло депутатам надається у власність, або грошова компенсація за нього у сумі, якщо вірити пані Тимошенко, до 300 тисяч гривень.
Свої квартири депутати захищають таким аргументом: проживання депутата в готелі впродовж п’яти років коштує державі дорожче, ніж будівництво житла. Нема проблем – їхні опоненти зареєстрували у ВР законопроект про службове житло, яке надавали б на 5 років. Пропонують навіть збудувати ціле депутатське містечко. Тепер нові заперечення: мовляв, за законом депутат повинен проживати неподалік парламенту, але якщо таке містечко й облаштувати десь на околиці Києва, то потрібно… закупити автобуси. Ніби-то парламентарії їздять на роботу на «розвозках».
– Мене там розірвуть, якщо ви все це напишите, – каже Василь Кисельов про своїх колег, розповідаючи про всі пільги депутатів. За його словами, навіть ті депутати, фракції яких зголосилися підтримати законопроект Юлії Тимошенко, під час голосування за скасування пільг просили регіоналів, мовляв, «ви ж дивіться, заваліть цей закон».
Пан Кисельов й справді, мабуть, сказав зайве. Бо у кошторисі на наступний рік оклад нардепа – 6109 гривень. А він каже, що ще цього року зарплатня парламентарія становить 13300 грн., не рахуючи надбавок за секретність, наукові ступені, заслужені й народні звання, державні відзнаки тощо. Крім цього, після завершення каденції ВР екс-парламентарій отримує дванадцять посадових окладів. А коли переходить на заслужений відпочинок, то його пенсія становить не нижче 80% від зарплати (цікаво, що для пересічних пенсіонерів – 30-40%). Отож конституційне право на житло депутати для себе зберегли. На безплатну освіту – теж. А безоплатне медобслуговування їм гарантоване пожиттєво.
2480 – для добровольців
Звісно, депутати, які ініціюють скасування пільг, самі ними користуються. Наприклад, за даними регламентного комітету ВР, серед тих, хто отримав квартири під час останнього розподілу житла, є четверо бютівців. Депутати стверджують, що закон не передбачає добровільної відмови окремих парламентаріїв від депутатських благ. Тож регіонали намагаються у цій «грі на публіку» бити бютівців їхньою ж картою: зареєстрували у ВР законопроект 2480, що узаконює добровільну відмову депутата від пільг (частково чи повністю) на підставі відповідної заяви на ім’я голови парламенту. А щоб заяву згодом не можна було відкликати, регіонали пропонують доповнити цю норму ще однією поправкою: заява зворотньої сили не має.
Чи проголосують за це депутати, доводиться, м’яко кажучи, сумніватися. Проте, якщо цього разу зелену кнопку натиснуть 226 чи більше парламентаріїв, то чи всі з них поспішатимуть писати Морозові заяви? Можливо, дехто таки й відмовиться добровільно від, приміром, безплатного проїзду в тролейбусі, але, певно ж, не від усіх благ. Бо Конституційний Суд свого часу заборонив позбавляти депутатів пільг, що передбачені Конституцією. Чи не тому, що й пільги самих суддів (як і прокурорів, міліції, інших високих чиновників) теж залежать від депутатів. Правду кажуть: що далі від народу, то ближче до грошей…