До Шевченка, на п’ятницю...

Ось уже другий рік у музеї Тараса Шевченка щотижня на літературні п’ятниці збираються дуже різні люди, від пенсіонерів до студентів, щоб зустрітися з письменником, послухати живе поетичне слово.

І хоч би яка непогода напосілася на Київ, а ще жодного разу захід не зірвався. Можливо тому, що опікуються літературними п’ятницями сама директор Шевченкового дому Наталя Клименко і вчений секретар музею  Василь Портяк, відомі ще й як українські письменники. Та радше тому, що нині людям, як ніколи, хочеться не фальшивих декларацій, не імітації творчості, а чесного щирого слова, зрідні Шевченковому. Справді, у стінах музею, у невеликій затишній  залі на другому поверсі, де відбуваються літературні п’ятниці, присутність Кобзаревого духу не дає сфальшивити. А виставка картин кримських художників, що в ці дні експонується в музеї, – забути про багатогранність сучасного життя.

Власне, такою була і зустріч, щирою і міцно прив’язаною до сьогоденних подій, із відомим журналістом, публіцистом, а віднедавна ще й поетом, редактором газети «Держава і нація» та заступником редактора часопису «Літературна Україна» Михайлом Сидоржевським. Як бачимо, людиною багатогранних уподобань, талантів та інтересів, поетична збірка якого  «Навпіл між двома світами» та публіцистичний дискурс помаранчевої революції «Здвиг» відчутно «здвигнули» втомлену розчаруваннями суспільну думку і оспалі джерела вітчизняної поезії. Прийшли послухати колегу письменники Василь Герасим’юк, Сергій Соловйов, Валентина Козак, молоді поети, журналісти, художники, просто слухачі і читачі, яким Михайло Сидоржевський знаний як ведучий глибоко національно-патріотичної авторської програми на 3-му каналі Українського радіо «У дзеркалі сучасності». Отож, якщо письменника Сергія Соловйова цікавило, що Михайла Сидоржевського надихнуло на написання згаданих книг, то присутнього на вечорі російськомовного ветерана  бентежила присутність у нашій історії і сьогоденні героїв визвольного руху вояків ОУН-УПА, на що він отримав вичерпні  мудрі відповіді зрілого політика-патріота.

То ж не дивно, що наступними запитаннями присутніх були такі: чому Сидоржевський, так добре розуміючись на політиці, володіючи словом і переконаннями, залишається тільки незалежним, чесним коментатором нашої безчесної, «залежної від грошового мішка» політики, і не прагне своєю присутністю облагородити вітчизняний політикум? Адже нині, як ніколи, Україні треба і чесної політики, і чесної влади. Найточнішою і найкращою відповіддю  на наболіле були філософські, метафоричні поезії Михайла Сидоржевського.

Так «Шевченківська п’ятниця» мимоволі (а може, під вимогливим поглядом Тараса Григоровича) перетекла з метафоричних берегів літературних посиденьок у  береги цікавої дискусії на теми вічні – буття українства, нашої історії і культури.  А це добрий знак того, що люди, наше суспільство починають шукати  виходу із пустелі політичної, брутально-приземленої стагнації у високому і духовному. Значить, скоро розвидниться.