Зустрілись ветерани…

У Колонній залі Київської міської райдержадміністрації з нагоди 63-річчя визволення Києва від німецько-фашистських загарбників відбувся урочистий обід для ветеранів Великої Вітчизняної війни.

Перший заступник Київ-ського міського голови Анатолій Голубченко, піднявши келих «за Перемогу», пообіцяв, «що київська влада бере на себе відповідальність розв’язати всі проблеми ветеранів». До привітань також приєднався  голова Київської ради ветеранів Іван Красильников.

Мабуть, чи не найбільше порадувала ветеранів можливість поспілкуватися одне з одним. Я стала зацікавленим слухачем такої розмови.

– Якщо хтось розповідає про те, як двічі ходив в атаку, не вірте. Рідко виживали і після першої. Війна – це смерть. Як я вижив, сам не знаю, – згадує колишній солдат Єгор Нікітін. – У 43-му мені було  лише сімнадцять. А битва за Дніпро, за столицю України – Київ – була однією з найстрашніших. Коли ворог зрозумів, що здача міста просто неминуча, то вирішив залишити по собі пустку. Спалити всі будинки і не залишити жодної живої душі із цивільного населення. На щастя, фашисти не встигли здійснити своїх страшних  планів. Коли ми увійшли до міста, здавалося, нічого і нікого не залишилося. Все було в руїнах. Тільки через кілька годин почали виходити люди, яким удалося врятуватися. Дуже багато людей ховалися в руїнах Києво-Печерської лаври. Хтось сидів у погребах, в окопах, які робили у себе на городі. До окупації Києва в місті було приблизно два мільйони осіб, а залишилося приблизно сімсот тисяч. Нашому поколінню довелося багато пережити. Але я щасливий, що живий, що маю сім’ю, онуків, які мене розуміють і підтримують у важку хвилину.