Лицар Левове серце та інші
Ви ніколи не вдягали на себе лицарські обладунки? Є така можливість. Нещодавно вже вкотре у мальовничому Кам’янці-Подільському над Смотричем пройшов Міжнародний військово-історичний фестиваль «Терра Героїка»-2006.
Bідтак і в Україні стали прилучатися до давньої європейської традиції.
У Луцькому замку теж не раз відбувалися «справжні» поєдинки лицарів. Їхні обладунки, як і саму техніку проведення бою, намагаються відтворити за історичними джерелами. Отож, в Україні є вже свої «кольчужно-харалужні» майстри. Та й на День Києва маємо можливість спостерігати поєдинки українських сучасних лицарів обабіч Андріївського узвозу, чути брязкіт схрещених мечів.
Лицарські турніри сягають своїм корінням ХІ ст. Саме слово турнір походить від французького дієслова – «повертати коня». Але поєдинки були не лише на конях.
Проведення і підготовка турніру – за низкою приписів та умовностей, – це справді окрема гілка європейської культури.
Спершу турніри проводилися лише у Німеччині та Франції. Пізніше – в Англії, Іспанії, Португалії, Італії. Усе було регламентовано: скільки заїздів у поєдинку списами на конях, коли спішеним лицарям брати до рук мечі, спеціальну сокиру чи булаву. У XV ст. з’явився спеціальний бар’єр, який розділяв супротивників, які намагалися дістати один одного списами, сидячи на конях.
Де і який відбудеться турнір, із якого приводу – про це заздалегідь сповіщали гінці. Право взяти учась у турнірі мали тільки ті, хто належав до знаті. Знавці геральдики були тут як тут: пильнували за «правильністю» гербів!
Та пам’ятаємо з фільмів і книжок про появу на турнірі таємничого лицаря. На його щиті чи шоломові не було гербів, обличчя закрите до кінця поєдинку. Адже як без романтики? Саме вона у наш прагматичний час навіяла своєрідну реконструкцію лицарських турнірів. І ці видовища збирають силу-силенну глядачів зі всього світу.