Черга за власністю
Законними господарями житла ще не стали 20 відсотків громадян
Схоже на те, що наші громадяни просто жити не можуть без черг. І хоча приводів штовхатися та з’ясовувати, кого «тут не стояло», щодень меншає, дехто все ж примудряється створювати собі й іншим проблеми на рівному місці.
Ось і нинішньої осені раптом по всій Україні розпочався справжнісінький приватизаційний бум. Хоча Закон «Про приватизацію державного житлового фонду» ухвалили майже одразу після народження нашої молодої країни – 1992 року. Тоді ж наївно вирішили, що задля безплатного оформлення помешкань у власність громадян вистачить десятирічки і необачно визначили кінцевим терміном процесу 31 грудня 2002 року.
Приватизаційні хвилі
Як це часто у нас буває, народ виявив свідомість та активність аж восени 2002 року і юрби охочих кинулися використовувати своє законне право стати власниками. У жеках, БТІ та районних відділах приватизації виникли величезні черги, тиснява, які для багатьох людей старшого віку закінчилися не стільки радістю від отримання омріяного документа, скільки повним нервовим і фізичним виснаженням, а іноді й серцевим нападом. Вгамувати пристрасті вдалося за шість днів до Нового року, коли 25 грудня 2002-го Верховна Рада зглянулася на поневіряння своїх громадян і ухвалила постанову про продовження строку приватизації житла ще на чотири роки – до 31 грудня 2006-го. І ситуація знову повторилася.
Починаючи з вересня цього року, у жеках, БТІ та районних відділах приватизації після майже чотирирічного затишшя знову – справжнісінький рейвах. І ніякі умовляння та запевнення навіть найвищих посадовців та народних депутатів, що термін закінчення приватизації знову продовжать, не діяли і поки що не діють. Хоча Верховна Рада в останній день жовтня й продовжила термін дії житлових чеків ще на два роки – до 31 грудня 2008-го, бо згідно з наявною у депутатів інформацією 20 відсотків громадян досі так і не встигли стати законними власниками займаного ними державного житла.
Перекличка для спритників
Біля «приватизаційного» відділу Подільського району, як і біля інших у нашому місті, і не лише в ньому, ще до його відкриття знервовані майбутні власники звіряють чергу, викрикуючи цифри. Виявляється, для зручності кожен з них має «номерок» і дату, коли надійде черга, але, певне, за давнім, ще радянським звичаєм, люди щоранку роблять перекличку. «Аби якийсь спритник не проскочив поза чергою», – пояснює на моє здивування бадьорий сивовусий чоловік. Його першого й запитую, чому не приватизував житло раніше.
Іван Степанович, як відрекомендувався активіст із черги, ще років зо два тому зібрав уже майже всі потрібні документи, але, почувши в жеку, що тим, хто стане власником, за виклик слюсаря, як і за всі інші послуги, доведеться платити, передумав. «Ну, й що вам жек безплатно поремонтував?» – запитую в чоловіка. «Та нічого, а як кран зіпсувався, слюсареві, що прийшов його полагодити, дав на пляшку. Бо як же інакше?! А тепер от ще й приватизаційні документи довелося практично заново збирати і в черзі стовбичу вже другий тиждень. Сьогодні, сподіваюся здати всі довідки, а до Нового року стати законним власником квартири, у якій живу вже майже півстоліття», – ділиться мій співрозмовник.
Відкладання – ознака менталітету
Жінка середніх років розлучалася й через суд виписувала колишнього чоловіка, тому їй було не до приватизації. Та й шукати колишнього благовірного, що давно вже має іншу сім’ю, і робити його співвласником невеликої двокімнатної квартири у жінки особливого бажання не було, тому й мусить тепер вистоювати у черзі. Але почувши від мене, що термін приватизації продовжили, одразу вирішує перенести процедуру приватизації на початок наступного року.
Покинуло чергу ще кілька осіб, які, йдучи, справедливо обурювалися, що працівники відділу приватизації одразу на видноті не повісили оголошень про ухвалу Верховної Ради. Решта громадян вирішили не відкладати розпочату справу на потім і таки здати зібрані документи.
Уже по дорозі на роботу зустріла знайомого юриста, який теж, до речі, й досі не став законним власником квартири і не поспішає цього робити, бо він, бачте, переконаний, що процес приватизації згідно з чинним законодавством безстроковий. І це справді логічно, бо за законом кожен громадянин України один раз у житті має право приватизувати житло. До речі, і в парламенті нині зареєстровано проект депутатів Андрія Кожем’якіна (БЮТ), Людмили Кириченко та Ірини Антипенко (обидві – ПР) про приватизацію житла громадянами без обмеження в часі, але його поки що не розглядали. Тому все ж тим, хто ще не став власником, не варто відкладати цієї справи надовго, аби восени 2008-го знову не штовхатися в чергах.