Від Стейніца – до Крамника

Найперший титульний матч відбувся ще дев’ятнадцятого сторіччя. А найпершим світовим чемпіоном став німець Вільгельм Стейніц. Аж до кінця другої світової війни володар шахової корони диктував свої умови, фактично сам обираючи конкурента. Після смерті росіянина з французьким паспортом Олександра Альохіна ФІДЕ організувала турнір претендентів, переможець якого – радянський гросмейстер Михайло Ботвинник – і був проголошений чемпіоном світу. Відтоді аж до середини 90-х років двадцятого сторіччя існувала чітка система кваліфікаційного відбору, увінчана претендентськими матчами за так званою олімпійською системою. Її зруйнував демарш тринадцятого світового чемпіона Гаррі Каспарова. Відтак у світових шахах запанувало двовладдя: ФІДЕ визначала свого чемпіона в накаут-турнірах з укороченим ігровим часом ледь не щороку, а Професіональна шахова асоціація в співтоваристві з бізнесовими структурами проводила альтернативні змагальні цикли, іменуючи їх переможців чемпіонами світу з класичних шахів. Об’єднальний матч Крамник-Топалов уже став історією. Як став реальністю й перший з 1993 року абсолютний світовий чемпіон. Однак упевненості в завтрашньому дні сучасні шахи не мають і досі. Як немає і одностайності в підрахунках історичних володарів шахової корони. Хтось стверджує, що Крамник – чотирнадцятий чемпіон. А хтось – що дев’ятнадцятий.