Неосяжна сутність «Слова…»

Відбулася презентація книжки Володимира Осипчука-Сковороди «О милий Боже України». Йдеться про «Слово о полку Ігоревім».

Більше ніж за 200 років од появи його першодруку вчені напрацювали величезний пласт дослідницьких робіт, у яких ретельно досліджуються історичні передумови появи цієї дорогої для кожного українця літературної пам’ятки. Досліджували й епоху, коли писалося «Слово…», простежили і його вплив на літературу від давніх часів до наших днів. Кожна епоха, кожне покоління дослідників «Слова…» збагачувало його скарбницю новими науковими працями, перекладами, переспівами, літературними інтерпретаціями. Не є винятком і ХХІ століття.

Саме нині математик, поет і літературний критик, член Національної спілки письменників України, також співавтор розробки великого Герба України (з художницею Валентиною Чорномарченко), Володимир Осипчук-Сковорода знайшов свій ключ для нового прочитання цієї унікальної пам’ятки. Висвітлює досі не осягнутий її зв’язок з «Велесовою книгою». Дослідник робить чимало нових відкриттів. Одні з них вельми вірогідні, деякі інші – дискусійного характеру. Проте разом вони слугують переконливим доказом автентичності як «Велесової книги», так і самого «Слова…», відкриваючи все нові й нові глибини його таки неосяжної сутності. До того ж, після саме цього нового прочитання, «Слово…» не тільки не втрачає своєї поетичної сили, а навпаки, оновлюється, стає ще більш поетичним, привабливим, неповторним.

Книга Осипчука-Сковороди написана на основі реконструкції «Слова...» культуролога Миколи Ткачука, а не «московської», яку вважають оригіналом. На думку автора, завдяки цьому «книга формує і відкриває новий напрям мислення і розвитку українського світогляду». Книгу Осипчука-Сковороди культуролог Микола Славинський прокоментував так: «Наші літературознавці зайшли у безвихідь. Вони «закреслюють» самих себе. Для розвитку української культури нам якраз і потрібна така «свіжа кров» поета-технаря. Такі люди, як Володимир, можуть по-новому, незаїжджено читати «Слово...». Математик-поет уміє так поглянути в глибину, висловити здогади, після яких не можна сказати, що «Слово…» –  це твір трьох народів. «Слово...» – одного народу, українського. Те, про що говорить автор, досі ніхто не сказав. Чи то боялися, чи просто цього не знали. Ця книжка –  камінь, кинутий у застояне болото».

Слушно зауважити, що загальновизнаний шедевр давньої української літератури відтепер стає ще й унікальною пам’яткою державотворення України-Русі. Зберігши на своїх сторінках не лише свідчення про державотворчі процеси Київської Русі ХІ – ХІІ століть, а й більш глибинні, притаманні нашим предкам, він є унікальним історичним джерелом початків Русі. Все це набуває особливої ваги саме в наш час – пробудження політичної свідомості нації та подальшої розбудови Української держави, час оновлення історичної пам’яті українського народу.