Сімнадцять Варвариних століть
Невипадковим був маршрут цього величного хресного ходу, на кажучи вже про час – не по-осінньому теплий і сонячний день 22 жовтня, гідний фінал більш як 4-місячної епопеї-подорожі містами і села-ми України на честь 1700-ліття святої великомучениці Варвари.
Нехай це суб’єктивне враження, але велич цієї події якось відразу відчулася, коли багатотисячний гурт зодягнених у святкове облачення владик і священиків на чолі з Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, мирян з усієї України, з ракою святої Варвари, яку, час від часу міняючись, несли клірики Української Православної Церкви Київського Патріархату, вийшов на перехрестя бульвару Тараса Шевченка і вулиці Володимирської. Дивне почуття простору, ширяння над цим простором і часом охопило душу, мабуть, не одного учасника цього урочистого дійства.
Однак про маршрут. Собор Святого Володимира. Споруда порівняно молода як для нашої стародавньої столиці, але знакова в тому сенсі, що побудували її на честь рівноапостольного князя – хрестителя України-Руси. З певного часу – це постійне місце перебування мощей святої Варвари. Звідси 1 травня 2006 року вона розпочала свою подорож по Україні, побувала в усіх її регіонах, за цей час їй вклонилося півмільйона віруючих. Бульвар Шевченка, Хрещатик, майдан Незалежності… Михайлівський Золотоверхий собор. Певне, кияни знають, що з давніх-давен, а саме з часу правління князя Святослава (XI ст.), мощі святої Варвари зберігалися саме тут. Як їх рятували і переховували, коли у 30-х роках храм архістратига Михаїла безбожна влада зрівнювала із землею. Це ціла історія, сповнена чудесних збігів і Божого промислу. Разом із усім собором було на початку нинішнього тисячоліття відбудовано і бічний вівтар, присвячений саме святій Варварі. Тож програмою хресного ходу було передбачено занесення раки до Варвариної нави і відправлення тут короткого молебню.
Але апогею хресний хід досяг усе-таки на Хрещатику. Тут до гурту парафіян, які йшли з Володимирського собору, приєднався чималий натовп. Центральна вулиця столиці давно не бачила такого велелюддя. Порівнюючись із Прорізною, усі побачили, а потім і почули ту «ложку дьогтю», якої, за логікою, не могло-таки не бути. Це молодик у чорному, стоячи на саморобному помості, розмахував іконою і розп’яттям, потім кинув їх під ноги і почав несамовито топтати, вигукуючи відверту хулу і посилаючись при цьому на Святе Письмо. «Хто це?» – питали діти, яких у колоні було багато. Звернула увагу на «чорного дядька» і моя онучка. На той час ми вже відійшли на певну відстань і слова шаленого богохульника годі було розібрати – лише звуки, які нагадували злий уривчастий гавкіт. Свята Варвара 306 року прийняла з рук поборювачів віри Христової люту мученицьку смерть. Хіба ж дивно, що нечисть цього дня, хай через сімнадцять століть, безсило скреготить зубами? «Гавкіт» затих – і знову над головами тисяч і тисяч українців сяяло сонечко у майже безхмарному небі, і знову всі шукали очима раку святої Варвари, яку несли священики.
Хресний хід завершився у Свято-Володимирському соборі. Святі мощі великомучениці було встановлено у центрі храму для поклоніння. Один із кліриків собору, отець Михаїл, закликавши дотримуватись порядку і спокою, нагадав учасникам події, що 17 грудня – на Варварин день – планується покладення мощей до нової – срібної – раки, яку на замовлення Київського Патріархату вже виготовляє Київський ювелірний завод. Близько 150 кілограмів срібла на цю святу справу було зібрано під час 4,5-місячної подорожі по Україні, а з 500 грамів пожертвуваного золота буде зроблено вінець великомучениці. Отже, заходи з нагоди 1700-ліття святої Варвари тривають. Без перебільшень можна констатувати, що вони стали помітною подією для Києва і всієї України.