По нашому цукру – тростиною!
Президент України Віктор Ющенко у рекомендованому парламенту законопроекті відповідно до вимог СОТ пропонує дозволити ввозити щорічно в Україну на пільгових умовах 260 тисяч тонн цукру із тростини. Цю цифру узгоджено із основними його виробниками – Австралією, Кубою, Бразилією, Колумбією.
Таким чином можна буде знизити ціну на цукор на внутрішньому ринку: нині його кілограм у крамницях – у межах 4 гривень. Дорогувато. Пропозиція президента, вочевидь, сподобається українським споживачам, яких після останнього подорожчання цього продукту втішали тим, що цукор впаде в ціні до 2,8 грн/кг. Утім, обіцяного три роки ждуть…
Однак пропозиція президента не сподобалася українським цукроварам, які мають намір запропонувати парламенту свій законопроект. Нині на вітчизняних заводах жнивна пора, щодня вони видають на-гора 35 тисяч тонн продукції. А за прогнозами фахівців асоціації «Укрцукор», нинішнього року її буде вироблено близько 2,5 мільйона тонн. Втішний показник, якщо зважати на те, що в останні десять років галузь переживала не найкращі часи – стагнацію. Виробники і цього року збільшили посівні площі під цукрові буряки. Але про високі прибутки в галузі говорити ще зарано. Олександр Петриченко, заступник голови асоціації цукроварів наголошує, що нині тонна цукру на внутрішньому ринку вартує 3200 гривень, а очікувана собівартість буде на 200 гривень вищою. «Тобто той, хто продає цукор, – наголосив пан Петриченко, – вже входить у збитки». Асоціація пропонує зняти негайно з ринку 185 тисяч тонн цукру. Врятувати ситуацію можуть закупки до Держрезерву чи до Аграрного фонду. Але там нині й без того доволі гарячі обставини – проблему із зерновими доводиться вирішувати.
Для Мінагропрому цукор став гіркою пілюлею. Адже міністерство спонукало аграріїв до розширення площ посівів, а от про розширення ринків збуту продукції не потурбувалося. Як зауважив міністр аграрної політики Юрій Мельник, є наміри знову просуватися на схід – на російський ринок, але вони поки що на папері. Отож і ринок цукру вариться поки у власному соку. До того ж, східні сусіди можуть підсунути нам свиню, як це вони зробили з закупівлею молочної, м’ясної продукції, а віднедавна й вина. І на те мають свої підстави та розрахунки.
У моєму рідному хуторі на Рівненщині селяни також значною мірою живують із цукру: цукрові буряки сіють не лише на полях колективного сільгосптовариства, а й на своїх городах. А нині майже з кожного двору вирушають на прийомний пункт Острозького цукрозаводу повні підводи з цукровими коренями. Селяни матимуть зі свого врожаю кілька мішків цукру та кілька тонн жому. Сам цукрозавод розширив власні посівні площі під буряки, сподіваючись нинішнього сезону на хороші виробничі показники. І тепер цукровари у розпачі, як і селяни. Мій сусід на хуторі Володимир Ярмолюк, який кілька років господарює на землі зі своєю родиною, чухає потилицю: знову йому не бачити прибутків. То чи варто наступної весни сіяти цукрові буряки? Мої односельчани, принаймні, мають великі сумніви.