Канада знову зваблює українців
Нашого цвіту – по цілому світу: від Америки до Австралії. І повсюди українці заявляють про себе, як про працелюбний, талановитий, гостинний народ.
А женуть їх і донині на край світу злидні та безнадія. Пригадуєте Івана Дідуха із Стефаникового «Кам’яного хреста», який їде до Канади, щоб нарешті розбагатіти там і стати повноцінною людиною, а для цього у нього є все: і сила, і роботящі руки, і розум. Саме такі Івани Дідухи розбудовували Канаду, Австралію і дотепер їхні правнуки є там заможними фермерами, годують не лише себе, але й по півсвіту. Ген-ген скільки води спливло відтоді, а бажаючих українців податися до Канади не зменшується, як стверджують фахівці, якраз нині триває другий еміграційний потік. І якщо донедавна більшість нашого брата намагалися потрапити за туристичною візою, а після залишитися там на нелегальному становищі, то вже другий діє як спеціальна еміграційна програма, згідно з якою можна цілком законно потрапити до канадської провінції Квебек і залишитися там жити. Задля цього створено бюро міграції, представництво якого розташоване у Відні.
Звідти днями прибув до Києва спеціальний представник Гі Нолін, щоб поінформувати наших співвітчизників, яким чином вони можуть виїхати до Канади на постійне місце проживання і, звісно ж, на роботу, що найбільше нині хвилює нашого брата.
Згідно з угодою з канадійським урядом, – наголосив пан Нолін, – провінція Квебек самостійно відбирає кандидатів на іміграцію. Існують чотири критерії відбору: освіта (необов’язково навіть вища), вік, професійний досвід, знання французької чи англійської мов. Професійна кваліфікація кандидата повинна відповідати наявним вакансіям на ринку праці Квебеку або дозволити легко адаптуватися до нього та знайти роботу за іншою спеціальністю. Найбільший попит мають технічні спеціальності.
Власне, кожен бажаючий має можливість про всі деталі дізнатися із сайту www.immigration-quebec.ca/ukraine і сам себе протестувати, згідно з певною кількістю балів, які відповідають кожному пункту зазначених критеріїв. Не потрібно жодних інших посередників, окрім іміграційного бюро у Відні, щоб отримати шанс на виїзд до канадійського Квебеку. Хоча такі трапляються, це – шахраї і не більше, які на цьому наживаються. Всі консультації насправді безплатні. Лише коли після співбесіди з представником бюро отримаєте дозвіл на поїздку, повинні мати при собі 390 канадійських доларів на основного кандидата і по 150 на кожного члена сім’ї.
Лише торік до Квебеку приїхало 45 тисяч імігрантів із усього світу і 500 з них – українців. Тепер там працює 25 тисяч наших співвітчизників. І чимало чекають своєї черги – 500-700 осіб, але 10-12 відсотків їх, зазвичай, не проходять відбору, та не втрачають шанс удруге спробувати податися до Квебеку.
Щойно закінчилася наша розмова із Гі Нілом, як на нього вже чекало молоде подружжя із міста атомників Нетішина на Хмельниччині. Віталій (26 років) і його дружина Світлана дуже сподіваються, що їм поталанить і вони знайдуть своє щастя там, де намагався знайти його ще у позаминулому столітті Іван Дідик. Власне, там знайшов вже його Віталія дядько, котрий 20 років мешкає у Канаді і обіцяє допомогти своєму небіжу, якщо той приїде. Віталій за освітою будівельник, закінчив Рівненський інститут водного господарства, та працює не за спеціальністю. Те ж саме й Світлана, яка здобула фах менеджера, роботи знайти не може.
– Щоб влаштуватися на роботу, – з гіркотою говорить Віталій, – треба дати хабара шість тисяч у.о. Звідки у мене такі гроші, хіба що хату продати і жити з дворічною донькою просто неба.
– Не страшно їхати у такий далекий і незнайомий світ, покидати рідну Україну?
– Яка вона мені рідна, коли виганяє світ за очі. Тут немає і не буде правди. Світлана закінчила школу із золотою медаллю, а вступити до омріяного вузу на бюджетну форму навчання не змогла. Лише на п’ятому курсі її батьки перестали платити за навчання, бо декан змилостивився і зрозумів, зрештою, що дівчина не дурна.
– Гірш, ніж є, не буде, – додає Світлана. – Може, на перших порах й складно переживатимемо адаптацію, зате нашим дітям не доведеться жити у злиднях.
Нині молоде подружжя старанно вивчає французьку мову. Я побажала їм щасливої дороги, а на душі якось моторошно стало: такі красиві, перспективні молоді люди покидають рідну землю, щоб нею згодом стала їм чужа, квебекська. Прикро і боляче, що це допускає українська влада.