Ранкове сороче зібрання
Таки не дарма у мультфільмах і дитячих казках цю відому всім тріскотливу довгохвосту птаху нерідко зображають репортером, або вселісовою пліткаркою. Та й у народі нерідко про звістку, що миттєво розповсюдилася, кажуть, що її сорока на хвості принесла. Цього тижня, коли вперше нинішньої осені ми по-справжньому відчули наближення зими, і я мала нагоду пересвідчитися в оперативності сорочої пошти.
Уже звечора у вівторок, як казала колись моя бабуся, «потягло морозом». Тому, аби вберегти осінні квіти на своєму балконі від немилосердного подиху Арктики, вирішила «вдягнути» на них поліетиленові пакети. Часу, якось їх добирати не було, тому взяла ті, що трапились під руку: прозорі, зелені, чорні, з надписами і без.
Коли більшість чорнобривців та айстр у звичайних ящиках були вкутані, виникла проблема з чималою макітрою, яка вже років зо три служить горщиком для квітів. Жоден із наготовлених пакетів для неї та квітів, що у ній ростуть, не підходив, був замалим. Пошукавши у комірчині і нічого не знайшовши підходящого, згадала про великий яскраво-жовтий пакет із написом великими червоними літерами, без якого не можу обійтися, щотижня відвідуючи аптеку. Не хотілося його надягати на макітру ще й тому, що він аж занадто пістрявий і його буде дуже далеко видно, та оскільки нічого іншого не знайшла, довелося таки скористатися ним.
Вранці у середу за безліччю справ, можливо, й забула б «розкутати» квіти, якби не сороки. Я й раніше помічала, що у садах приватних садиб, які починаються майже у мене під вікнами й тягнуться аж до видноколу, часто порядкують білобокі, але що вони влаштують своє вранішнє зібрання у мене на балконі, не сподівалася.
На першу цікаву сороку, що прилетіла й усілася на дерев’яний брусок, ми з мамою навіть не звернули уваги. Помітили довгохвосту, коли вона заскрекотіла й полетіла геть. Не минуло й півгодини, як навколо мого балкона закружляло уже з десяток галасливих птахів і кількість їх збільшувалася, бо на голосне стрекотіння, зліталися зусібіч їх родичі. Навіть, коли я вийшла на балкон з’ясувати, що ж там так стривожило пернатих, сороки не полетіли геть і продовжували кружляти й лементувати. Нічого незвичайного не побачивши, зайшла до квартири і почала спостерігати за птахами.
Виявилося, що об’єктом особливої уваги білобоких стала моя макітра – сама пістрява та ще й з дуже яскравим пакетом, що нагадував чималу кулю. Сороки кружляли над незвичним предметом, голосно стрекотіли, що й у кімнаті із зачиненими вікнами здавалося, аж вуха закладає від їх лементу, але підлетіти ближче боялися. Та невдовзі, коли птахів зібралося вже десятків зо два, спочатку найсміливіші, а потім уже всі разом узялися атакувати «ворога».
Поки я оговталася, пакет став решетом, бо кожна білохвоста встигла своїм міцненьким дзьобом клюнути його з усієї сили. Щоб захиститися від пернатих розбишак, довелося взятися за віник, бо дісталося від сорочого нападу не лише пакету, а й чорнобривцям та м’яті.
Познімала цілі пакети з квітів у ящиках та залишки оного з макітри, бо вже пригріло сонечко, і птахи, ще трохи пострекотівши та покружлявши, полетіли геть. На наступну морозну ніч добирала пакети для захисту квітів від морозу вже ретельніше, бо ж не хотілося знову ранкового пташиного «концерту», за яким спостерігали всі перехожі. На макітру «вдягла» чорний пакет. Він виявився зовсім не цікавим ні сорокам, ні навіть воронам, чи якимось іншим пернатим.