20 жовтня 2006 року, п'ятниця №194 (17852) останнiй номер RSS
Головна КИЇВ ПОДРОБИЦІ ЖИТТЯ-БУТТЯ НЕЗВІДАНЕ СПОРТ ДОБРИВЕЧІР

 НЕЗВІДАНЕ
20.10.2006

Київський левіафан


«Це – море велике і просторе: там плазуни, яким ліку немає, тварини малі з великими; Там плавають кораблі, там цей левіафан, якого Ти сотворив грати в ньому». «Ти розбив голову левіафана, віддав його на їжу людям пустелі» (Пс.103.25-26 і Пс.73.14).

Взагалі-то Святе Письмо у Книзі пророка Ісаії називає левіафана «змієм». Тлумачі біблійних текстів схильні бачити у цьому морському страховиську істоту, яка нагадує велетенського крокодила. Можливо, саме тому, коли 1834 року в еоценових (ранній кайнозой) відкладаннях було вперше знайдено рештки якоїсь гігантської тварюки, вчені, не змовляючись, віднесли її до мезозойських морських рептилій, яка дивом вижила у глобальному катаклізмі – падінні астероїда в районі Карибського басейну близько 65 мільйонів років до Різдва Христового і різкій зміні клімату на Землі у зв’язку із цим. Навіть дали монстрові відповідну назву – базилозавр, що означає «королівський ящір». Адже розміри істоти справді вражали – до 20-25 метрів завдовжки. Лише значно пізніше, коли трапилося ще кілька подібних знахідок, зокрема й на теренах України, було неспростовно доведено, що в еоценовому морі плавав велетенський хижий зубатий кит. Тоді ж базилозавра поіменували зеуглодоном, хоча обидві назви вживаються й нині.

…Мабуть, той день 1955 року не віщував працівникам 2-го цегельного заводу на Куренівці в Києві нічого особливого. Екскаватор мирно вгризався у знаменитий київський мергель – високоякісну глину. Раптом із ґрунту вивалилися чималі костомахи – на вигляд хребці і ребра. Версію мамонта довелося відразу відкинути – на глибині 100 метрів стародавніх слонів не могло бути. А палеонтологи, до яких згодом потрапили знахідки, не змогли приховати щирого здивування і хвилювання. Так, перед ними були кістки того самого зеуглодона, базилозавра і, якщо хочете, левіафана. А рівно через чверть століття у товщі гори Пивихи біля Градизька на Полтавщині, що стала для палеонтологів справжнім ельдорадо, виявили рештки ще одного страховиська, яке мільйони років тому наводило жах не тільки на морську дрібноту, а й, імовірно, акул і скатів. І київська, і полтавська знахідки посіли почесне місце в експозиції Київського палеонтологічного музею в розділі «Еоцен».

Нам здається, що куренівська знахідка 1955 року мала і неабияке світоглядне значення. Звичайно, численні виявлення скам’янілих мушель і «чортових пальців» (белемнітів), зокрема й у гірській місцевості, наштовхували на думку, що балачки про море на теренах України в сиву давнину мають під собою сяку-таку реальну основу. Але опоненти вважали, що морські скам’янілості могли доставити сюди льодовики. Та й що тої мушлі чи «чортового пальця» – тьху і немає! Дрібнота, одне слово. Інша річ – хребці велетенського кита, вийняті з питомих шарів еоцену. Таке справляє враження не лише на фахівця-науковця, а й на обивателя, не дуже обізнаного на тонкощах геології і палеонтології. Виходить, хлюпало тут море і плавало в ньому різного гаду неміряно, як написано у Псалтирі.

Із 50-річчям наукової події на 2-му цегельному ми трохи ґавонули – торік треба було відзначати.Та, як часто буває, авторові цих рядків доля підкинула нагоду звернутися до цього факту і взагалі до палеонтології. У купі привезеного з Бучі щебеню виявилося явно не випадкової форми пористе утворення. Скам’яніла кістка! І – що поза всяким сумнівом – якоїсь надзвичайно великої прадавньої істоти. Якщо не того самого кита-зеуглодона, то, можливо, мастодонта або іншого доісторичного хоботного.

Звичайно, цінність цієї знахідки не йде ні в яке порівняння з куренівською 1955 року. Там ішлося про відкладання у неторканих шарах гірської породи, що й дало змогу вченим безпомилково датувати вік решток київського левіафана. Бучанська «кісточка» дає широке поле для фантазії, але щодо визначення її віку нічим допомогти не може. Адже невідомо, у якому саме кар’єрі вона покоїлася, з якої глибини її вийняли. До щебеню вона потрапила, звичайно, пізніше, бо важко уявити, як би вона вціліла у каменедробильному агрегаті. Здійснюючи у недалекому минулому експедиції до кар’єрів Пенезевичівського щебзаводу, ми на власні очі бачили (і чули!), як з добутого на дні кар’єру граніту виготовляється потрібного «калібру» щебінка. Юрські скам’янілості – зуби акул і ящерів, черепашки гастроподів, двостулкових молюсків, хребці риб, рештки морських лілей, їжаків, губок тощо – ми збирали у відвалах або виколупували з «мучки» зі схилу на глибині близько 30 метрів. Тобто працівники щебзаводу проминали «юрський шар» і йшли далі – будівельний бум вимагав і нині вимагає багато щебінки. Любителям-палеонтологам залишалося «ловити мить», поки шар зі скам’янілостями не «злиже» для закладання нових шурфів всюдисущий бульдозер. Але за таких умов випадкове проникнення палеонтологічного матеріалу до «промзони» не тільки не є чимось неймовірним, а й, напевне, трапляється досить часто. Так, мабуть, і сталося з «бучанською кісткою».

Та спасибі їй, бідолашній. Якби не вона, хтозна-коли зібрався б я відвідати наш палеонтологічний музей, яким без перебільшень може пишатися столиця України. Череп і частина кістяка прадавнього хоботного – динотерія, знайдені в міоценових відкладаннях поблизу селища Гусятина на Тернопіллі, майже цілий кістяк його «ровесника» – беззубого кита-цетотерія, виявленого на Миколаївщині, який, щоправда, за розмірами швидше нагадує дельфіна, скелети гіпаріона, жирафа, верблюда, велетенського оленя тощо, «зліплені» з кісток, зібраних київськими науковцями у Причорномор’ї, так званий гатненський мамонт з-під Києва і багато чого іншого – все це, а не тільки пам’ятки історії та архітектури, безумовно, цікаво подивитися і киянам, і туристам, котрі приїжджають до нас іздалеку.

Микола Євгенович Цивірко




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.