Молодогвардієць Шацьких
Олімпійська надія з Дніпропетровська
Володимир Шацьких, 25-річний атлет із Січеславщини, досяг того, що не вдавалося жодному з українців, починаючи з 1995 року. Він став чемпіоном світу з греко-римської боротьби. Однак увагу широкого загалу привернула не стільки винятковість, скільки яскравість події. Навіть зарубіжні фахівці назвали вітчизняного борця головним претендентом на «золото» в олімпійському Пекіні. Втім, Україна лише відкриває для себе нового героя великого спорту.
– Я народився і виріс у містечку Молодогвардійськ, що в Луганській області, – розповідає Володимир Шацьких. – Там і до спортивної боротьби долучився. Тренувався переважно в Луганську. Але вже в юніорському віці перебрався до Дніпропетровська. 2000 року став чемпіоном світу серед молоді і, либонь, лише тоді остаточно зрозумів, що саме професіональний спорт буде головною справою мого життя.
– Задоволені вибором?
– Одверто кажучи, про щось інше навіть не задумувався. Хоча це й тяжка праця, до того ж – маловдячна, проте мені близька й цілком зрозуміла. Приваблює не стільки бажання стати найсильнішим, скільки потреба штурмувати все нові й нові вершини. І не лише суто турнірні, а й психологічні та моральні. Бо спортсмен високого класу змушений впродовж активної кар’єри боротися не тільки з опонентами, а й з самим собою, із своїми слабкостями та звичками.
– Приємно відчувати себе кумиром нації, чи просто популярною людиною?
– Щодо кумира нації – очевидний перебір. А щодо популярності… Це зараз, на вершині слави, увага до мене й справді підвищена. А як буде далі, не знаю. Може, так, як було зі мною та з більшістю моїх колег до цієї зіркової миті, коли про наше існування на світі знали хіба що рідні та тренери. Шкода, проте боротьба в Україні увагою можновладців і спонсорів обділена. Як на мене, зовсім невиправдано левова частка уваги і грошей припала футболістам і представникам інших ігрових видів спорту. Попри те, що їхні досягнення на міжнародній арені навіть з натяжкою не порівняти зі здобутками «силовиків».
– Не помилимося, якщо скажемо, що ваша головна мета пов’язана з Олімпійськими іграми?
– Звичайно, ні. Але на олімпійський турнір ще потрібно пробитися. А в нашому виді спорту, можливо, як у жодному іншому, конкуренція надзвичайно висока. Та й сам відбір – складний. Бо спочатку треба стати найсильнішим на внутрішній арені. А потім – фінішувати в чільному десятку на світовому чемпіонаті 2007 року. Якщо не поталанить – почнеться справжнісінька «м’ясорубка» на міжнародних турнірах категорії «А», де «прохідним балом» вважається виключно перше місце. Втім, я не просто мрію, а й зроблю все можливе, щоб виступити на Олімпійських іграх у Пекіні. І не просто виступити…