Жовтяки під глицею
Уже й від «бабиного літа» лишилися самі спогади. Вибір грибника вужчає із кожним осіннім днем. Звичайно, бувають винятково теплі жовтні. 1974 року, наприклад, білі гриби «затримались» до середини листопада, а 1996 року (абсолютний поки що рекорд!) останнього польського гриба я зрізав 8 грудня. Щоправда, те збирання мало не під снігом приємним не назвеш, та чого не зробиш заради інтересу і престижу. Але аномальні роки до уваги не беремо. Як не крути, холодна пора бере своє, і в соснових посадках можна набрати хіба що зелену рядовку, або зеленку.
Цей гриб, названий чомусь зеленкою, хоча він швидше жовтий чи зеленувато-лимонний, полюбляє вкриті глицею галявини, пологі косогори та узвишшя. Очевидно, це пояснюється браком тепла восени. От зеленки й «шукають» схили, на які падає більше скупих променів сонця.
Як і всі рядовки, зеленка дає чималі врожаї. Натрапив на дорослого гриба, що випнувся з-під шару глиці, дивись уважно вусебіч. Навколо мають бути, якщо не грибочки у повній красі – на вигляд чистенькі, немов випромінюють свіжість, то горбочки, часом ледь помітні. Що ж, доводиться чи ножиком, чи спеціальною паличкою порозгрібати хвою. Знову-таки через брак тепла зеленки формують плодові тіла вже у піщаному ґрунті, не вилазячи часто на білий світ, чим відрізняються від своїх родичок – фіолетових рядовок, мешканців листяного лісу. У листі тепліше – тож фіолетовим грибам немає потреби ховатися у пісок. Та вони й не доростають до такої пізньої пори, як зеленки.
«Піщаний» спосіб життя зумовлює й суттєву кулінарну ваду загалом дуже смачного і поживного гриба. Капосний пісок просто неможливо до кінця відмити і відчистити. Тож мусиш терпіти, коли він потрапляє на зуби. Ще один недолік – зеленкою полюбляє ласувати лісова муха. Це свідчить про їстівність і смакові якості гриба, але й спричиняє багато відходів. Але червивість зеленки актуальна у вересні, коли вона лише починає плодоносити і коли відносно тепло. У жовтні, а тим більше у листопаді гриби здебільшого нечервиві.
Поряд із зеленкою, майже вперемішку із нею зростає ще одна – темносіра – рядовка. Вона теж «заривається» в пісок, а відтак, має ті самі «плюси» і «мінуси» в кулінарному відношенні. Якщо ви угледіли горбок і, розворушивши глицю, побачили не жовтаво-зелену, а темносіру із сріблястим відливом шляпку, – не кривіться з досади. Темносіра рядовка так само їстівна і так само смачна. Просто її менше знають. Спрацьовує інстинкт самозбереження: а що, як це поганка. Зеленку – ту ні з чим не сплутаєш.
Її темносіру «сестричку» варто запам’ятати, закцентувавши на слові «темно-». Адже є й світлосіра рядовка, що належить до умовно їстівних грибів невисокої якості. От її краще не брати, бо малодосвідчений грибник-початківець може ненароком прихопити до кошика смертельно отруйний гриб – рядовку згубну. На щастя, цей «монстр», що конкурує з блідою поганкою, зустрічається в наших лісах рідко. І все ж, краще не ризикувати.
…Натрапиш на грибницю зеленок – кошик є шанс добрати швидко. І одразу наповнюється він неповторним грибним ароматом, свіжістю осіннього лісу. Хай тижнями нині дощить і сонячному дневі радієш, мов диву, але все одно тішить душу лісовий похід, та ще й з урожаєм нівроку.