Щось не пускало!..
Цього року особливо настирливо, з описами вражаючих уяву подробиць обсмоктувалася тема «зміїного дня». Мовляв, 27 вересня, на Хрестовоздвиження, гадюки, вужі й мідянки сповзаються у певні місця і залягають у дуплах і норах на зимівлю. Під враженням описаного у «Вечірці» випадку (Див. газету за 27 вересня ц.р.) знайомий з Черкащини (неподалік смт Буки) розповів цікаву бувальщину, як змії знайшли притулок у підпіллі цукрового заводу. Через чиєсь нехлюйство сталося затоплення приміщення, де зберігався цукор, багато продукції було безповоротно втрачено, довелося знімати підлогу. І отут усі побачили диво-дивнеє – цілий товстий шар «спресованих» гадюк і вужів! Плазуни, які приповзли з навколишніх дібров і лісосмуг, знайшли собі найтепліше зимів’я. Кілька днів вивозили цю «біомасу» з цукрового заводу…
Почув у ці дні й пересторогу: 27 вересня краще до лісу не ходити – пропадеш, загубиш душу!
Отакої, думаю. З 1965 по 1971 рік проводив у лісі все літо і з початком занять у школі – чи то до уроків (друга зміна), чи то після них – мало який день пропускав у вересні і жовтні. Прийшовши з армії (1974), вступивши до університету, грибові походи не закинув, хоча й ходив до лісу значно рідше. Головне ж не те. Ні в 60-х роках, ні пізніше й гадки не мав про «зміїний день» 27 вересня і, тим більше, заборону ходити до лісу. На всі 100 відсотків я був упевнений, що за цей солідний відрізок часу не раз і не два був у лісі і спокійно збирав гриби на Хрестовоздвиження, і нічогісінько не траплялося, ніяких жахів, принаймні, зафіксовано не було.
От і вирішив я «розвінчати» забобон. Зробити це мені здавалося дуже просто. Варто лише погортати щоденник грибних походів, який з винятковою скрупульозністю вів з 1964 року. Особливу увагу вирішив приділити 60-70-м рокам, коли буквально не вилазив із Пущі. Невже в якийсь із цих років доля не привела мене до якої-небудь Каланчі саме на «зміїний день»?
Ні! Не приводила! Я гортав рік за роком і чимдалі більше дивувався. 1965 рік – був у лісі 26 і 28 вересня, 1966 – 24 і 28, 1967 – 26 і 30… 1971 – 26 і 28, 1974 – 22 вересня і 1 жовтня, 1976 – 25 і 28, 1978 – 24 і 30, 1979 – 24 і 28, 1980 – 21 і 29… Подаю роки вибірково, аби не втомлювати читача зайвою цифір’ю. Та, повірте, за 40 із гаком років я був у лісі 27 вересня лише один (!!!) раз – 1998 року. Нічого особливого не пам’ятаю, пригадую лише, що це був вихідний і бажаючих подихати чистим сосновим повітрям тоді не бракувало… Не знаю, який це має стосунок до забобону, але рік 1998-й для нумерологів дуже не простий. Поділіть 1998 на три – отримаєте таке число, що волосся сторч стане!..
На закінчення зазначу, що цього року 27 вересня, хоч і був це робочий день, вирішив було у пику забобонові зробити собі бодай годинне «відрядження» до Пущі-Водиці – благо, достатньо було сісти на 26-й або 36-й маршрут тролейбуса і проїхатись до Виноградаря. І що ви думаєте? Обставини того дня закрутили мене так, що не тільки до лісу поїхати – на хвильку відірватися від справ, які виникали одна за одною, не вдалося. Щось не пускало мене «зміїного дня» до лісу в пору далекої юності, не пускає, схоже, і зараз. А втім, не варто, мабуть, сприймати усе це занадто серйозно.