Україна поряд. У їхніх серцях
Не часто в Україні зустрінеш австралійських українців. Але раз на чотири роки їх приїздить ціла делегація – на всесвітнє зібрання діаспори. Із Христиною Бейлі-Сивенькою та Марусею Юрків-Яроцькою ми зустрілися за кілька днів до серпневого форуму. Вони брали участь у щорічній нараді Світової федерації українських жіночих організацій, яка цього року також проходила в Києві.
Фактично обидві українські австралійки все своє свідоме життя виросли поза межами України. Але вони чудово володіють рідною мовою, зберігають народні традиції та ведуть активне громадське життя. І Христина, і Марія із задоволенням давали інтерв’ю на всеукраїнських телеканалах. Для журналістів вони були просто знахідкою – обізнані, активні, говіркі. Та й взагалі Австралія – це ж екзотика!
Христина Бейлі-Сивенька мешкає в Сіднеї. Її батьки жили у Львові, потім переїхали до Польщі. 1949 року, втікаючи від комуністів, її родина опинилася в Австрії, а згодом перебралася до далекої Австралії. У Христини чоловік англієць, із ним вона спілкується англійською. Але з дітьми – українською. І донька, і син чудово знають рідну мову матері. Христина привозила їх до України: сина один раз, а доньку двічі. Вони тепер виросли, одружилися з австралійцями, але в своїх сім’ях зберігають українські традиції. Нині вже донька хоче своїх дітей привезти в Україну, щоб пройнялися духом материної землі їхньої бабусі.
Нині Христина очолює Союз українок Австралії. До України приїхала як делегат Форуму від Союзу українських організацій Австралії. Союз українок Австралії налічує більш як 500 членів, більшість із яких – середнього та старшого віку. Христина покладає надію на 70 молодих дівчат. Це фактично їхні доньки та онучки, яких старше покоління залучає до громадської роботи. А також представниці четвертої хвилі еміграції, які спочатку не поспішали до українських громадських організацій, а нині стали не тільки частими гостями, а й членами.
Маруся Юрків-Яроцька постійно проживає в іншому великому місті далекого континенту – Мельбурні. Її батьки під час Другої світової війни потрапили на примусові роботи. Коли ж хотіли повернутися додому, дізналися, що в Україні тих, хто повертається з примусових робіт чи концтаборів – розстрілюють. Тому подалися на Захід, потім кораблем попливли до Австралії, де отримали статус біженців.
Маруся – членкиня Союзу українок Австралії, до Києва приїхала на Форум як гостя. У родині Юрків-Яроцьких спілкуються українською, оскільки чоловік Марусі українець. Син нині навчається в Англії. Часто приїжджає в Україну, був під час Помаранчевої революції, потім спостерігачем на парламентських виборах. Хотів би оселитися в Україні, або хоча б вести бізнес, зокрема туристичний.
На річній нараді
СФУЖО одним з центральних питань була підготовка до чергового ювілею голодомору 1932-1933 років. Як відомо, австралійський парламент одним із найперших визнав голодомор в Україні. Союз українок Австралії проводить активну роботу з увіковічнення пам’яті жертв цієї страшної трагедії. Зокрема членкиня Союзу Леся Морган пише докторську роботу на тему голодомору: бере інтерв’ю в очевидців, записує свідчення. Маруся Юрків-Яроцька виготовила ікону до річниці Голодомору. Крім того, створено комітет і підкомітети, мета яких – поінформувати австралійське суспільство. Союз українок прагне, щоб міністерство освіти Австралії внесло до шкільних програм матеріал про голодомор в Україні.
– Хочемо залишити своїм дітям та онукам спомин про цю трагічну сторінку в історії людства. Але потрібно, щоб український парламент ухвалив постанову, що голодомор був геноцидом, і щоб нарешті побудували гідний музей, куди й ми пришлемо свої матеріали. А ми, в свою чергу, працюватимемо над тим, щоб через амбасади в Австралії донести до інших країн правду про Голодомор.
Інформація про Україну до Австралії доходить дуже довго. Наприклад, австралійські українці мають змогу побачити раз на місяць телепередачу зі Львова, яка розповідає про новини місячної давнини. В Австралії виходить дві українські газети: «Вільна думка» та «Церква і життя», тричі на тиждень протягом години лунають новини українською мовою на радіо. Рятує від інформаційного вакууму Інтернет та супутникове телебачення.
За словами Христини Бейлі-Сивенької, українці четвертої хвилі, які приїздять до Австралії, погано поінформовані, на відміну від громадян Росії. Вони не знають, де шукати допомоги, як поводитися в тій чи тій ситуації. Амбасада в Москві не сприяє інформуванню українців, отже це повинна зробити Україна. Крім того, українці Австралії хотіли б отримувати свіжіші телевізійні програми з України, але за браком часу так і не встигли про це домовитися під час зустрічей на найвищому рівні.
«Хоча наша Батьківщина й далеко від Австралії, але ми до неї можемо дістатися за одну мить, – каже Христина. – Адже Україна завжди поряд, вона в наших серцях».