Білявка, що звабила резидента
«Якби ж то я була красунею-блондинкою, неодмінно багатою й талановитою, я би стала кінозіркою, завела знайомство з президентом і зшила би собі рожеве плаття. Але, я не білявка, а руда бездарність. Моя мати все безбожно пропиває. До того ж, у Європі війна і людям не до фільмів. А якби...»
«Гей, Нормо Джин, не спати!» – скрипучий голос майстра розігнав дівочі мрії і примусив її повернутися до звичайної праці – закручування гайок і гвинтів на каркасі бойового літака. Майстер цеху стояв над душею і вичитував «найгіршого слюсаря-незграбу» за недбайливість, за оті кіношні мрії і взагалі за все, що пов’язано з цим «безглуздим лінивим дівчиськом». А Норма Джин, так звали нашу героїню, кусала губи, злилася і думала: «Гарчи собі, скільки заманеться. Колись пошкодуєш. Назло тобі, стану артисткою. І автографа тобі не дам!»
Десять років потому
І хто б міг подумати, що через десять років про Норму Джин заговорять у Нью-Йорку, Москві, Парижі. Її рожеве плаття визнають еталоном елегантності і продадуть на аукціоні за кілька сотень тисяч доларів. Фільми з її участю стануть найпопулярнішими і найприбутковішими в США. А фотографії з автографами чарівної блондинки будуть на вагу золота! І все тому, що Норма вірила в удачу і працювала над собою. По-перше, вона брали уроки акторської майстерності, працювати над дикцією, пластикою і ходою. По-друге, серйозно замислилася над своїм іміджем. Взуття, одяг, зачіска, колір волосся і навіть ім’я Норми Джин зміняться до невпізнанності. Точніше, усе будуть впізнавати. По-третє, дівчина завела щоденник-порадник. На сторінках якого записувала зауваження від себе і від друзів. По-четверте… по-п’яте… по-шосте… по-двадцяте…
Вона!!!
У Палаті Конгресу США готувалися до святкування дня народження президента Джона Кеннеді. На урочистості приїхали гості із багатьох країн світу. Знамениті економісти і політики юрбилися біля входу і очікували дозволу ввійти. Несподівано, десятки фоторепортерів і журналістів відчули особливого гостя і побігли до білого автомобіля: «ВОНА!» Авто пригальмувало, і у світлі фотоспалахів з’явилася незрівнянна, чарівна, дивна, карколомна, прекрасна і блискуча МЕРЛІН МОНРО. «Вона!!!» – репортери, як метелики на світло, летіли на зустріч з особистим другом президента і живою американською легендою. А вона, цей знімок прикрасив перші шпальта найавторитетніших видань, подарувала журналістам повітряний поцілунок, а потім… Що то був за вихід! Члени конгресу вітали зірку стоячи. Здавалось, що від їхніх оплесків здригався непохитний Білий Дім. Але, тільки-но Мерлін Монро підступилася до мікрофону, все стихло і... вона заспівала. Звичайну дитячу пісеньку «Happy birthdаy to you». Але, як! Президент Кеннеді подякував гості за привітання і сказав, що ніхто й ніколи не робив йому кращого подарунку: «Ви – просто чудо. Ваше плаття – блиск! І ваші прикраси – вершина вишуканого смаку». На все це Мерлін Монро відповіла ще однією усмішкою і погодилася: «Ви праві, найкращі друзі жінки – діаманти!»
Ця фраза стала крилатою. Але її тлумачення дещо спрощене. Блиск алмазів заворожує і змушує забути про усе. Навіть про те, що вони не завжди і не кожному приносять щастя. Коштовності засліплюють і позбавляють відчуття реальності, адже «Багато сонць на небі – на недобре». Хіба ж Мерлін цього не знала? Так, було у неї чимало різних коштовностей, але справжніми діамантами були її друзі. Багатогранні, блискучі, впливові – такі як Кеннеді. Але, «пустопорожні ролі» зробили їй ведмежу послугу. І в уяві тих, хто бачив кінозірку на афішах, вечірках і на обкладинках журналу «Плейбой» – вона була яскравим стразом і не більше. В салонах переказували, як вона голою вибігала з авто, як позувала перед кондиціонером, як крутила романи із Кеннеді, як повіряла щоденникам найбільші державні таємниці, як доводила фанам, що вона на кіноплівці така ж, як і в житті.
Та попри це акторку називали справжнім американським адамантом і платиною вищої проби. З алмазом усе зрозуміло: справді талант. Але до чого тут платина? До того, що завдяки активній роботі над собою, руда Норма Джин зуміла перетворитися на найвідомішу блондинку світу. Можливо, ця думка прийшла до неї ще тоді, коли на авізавод для зйомок документального фільму приїхали кіношники. Оператору сподобалася миловидна дівчина-слюсар і він зняв її великим планом. На питання Норми «Якою я вийшла?» він відповів: «Чорно-сірою». І це її не здивувало. На початку 40-х років уже минулого століття, кольорові кіноплівки тільки-но почали з’явилися, і більшість фільмів були чорно-білими. Норма Джин подивилася на себе з боку, подумала і вирішила: «Джентльмени западають на білявок тому, що біле контрастує з чорним! Отже...» Сказано – зроблено. Успішне закінчення театральних курсів дівчина відзначила зміною імені (її стали називати Мерлін Монро) і незвичним для Америки фарбуванням волосся. Його колір був не білим, а платиновим.
Мода на блондинок
На початку 50-х молоду акторку помітили і запропонували їй головну роль у кінокомедії «Дехто полюбляє гарячіше» (у нас відома під назвою «У джазі тільки дівчата»). Кілька місяців зйомок. Монтаж. Показ і... Норма-Мерлін несподівано стала дуже-дуже знаменитою. Тисячі американських дівчат прагнули ходити, одягатися, фарбуватися, співати так, щоб бути схожою на кумира. Італійські гангстери почали займатися доброчинністю, а генерали не соромились одружуватися з акторками. Більше того, організаторів міжнародних конкурсів краси вимагали від учасниць неодмінної «блондинистості».
Далі – більше. Успіх Мерлін Монро підказав ідею створення фільму «Джентльмени западають на білявок». Звичайно, на одну з головних ролей запросили її! Знімати про блондинок стало модним і вигідним. Фільми за участю Мерлін мали шалений успіх і приносили чимало прибутків. Але кінорежисери і продюсери як і колись літакобудівники, скаржилися на «нестерпне дівчисько». Якщо їй не подобалася роль – вона її переінакшувала. Якщо не влаштовували умови роботи – йшла з майданчика і вимагала поступок. Якщо грубили – сідала в потяг і втікала до... Мексики. Кіношники шукали її по всій Америці, а вона пила коктейлі і засмагала на пляжі. Коли остаточно розлючений режисер знаходив Мерлін і починав погрожувати судом, актриса кидала слухавку, а надто настирливим обіцяла все кинути і вийти заміж за першого-ліпшого мачо. Врешті-решт, Голлівуд здавався і відправляв за Мерлін літака. Вона прилітала і супила брови: «Не забувайте, у Гвадалахарі залишився кандидат у наречені...»
Такі не старіють
Цього року Мерлін Монро виповнилося б 80 років. Але що таке вік для акторки? Вона назавжди залишилася молодою, неперевершеною і блискучою. Як діамант на платиновому персні. Як справжній адамант, а не підробка. Життя актриси на екрані й в житті – не одне і теж. І хоча, за контрактами, Мерлін Монро мала грати роль білявки не лише на сцені. Але для тих, хто знав її не як актрису, вона була іншою. Як справжня жінка противилась стереотипам і казала: «Ми повинні постійно змінюватись і не переставати дивувати тих, хто поруч із нами. І інтерес до нас не зникне. Навіщо говорити про моду на колір волосся і на покрій плаття. Цариця Клеопатра була темноволосою. Афродіта пишалася золотими локонами. Констанція була шатенкою. Мода мінлива. Для жінок важливо не те, як фарбують волосся багаті і знамениті, а те, який колір нам лічить. Не варто сліпо наслідувати кумирів, а думати про колір, про форму і про здоров’я нашого волосся».
Так, після виходу фільму «У джазі тільки дівчата» Америку накрив дев’ятий вал блондинок. Юні леді так хотіли бути схожими на зірку, що стали себе знеособлювати.
Переказують, що хтось із репортерів спитав у Мерлін: «Ви одна, але всі прагнуть бути вами! Що буде з нами, чоловіками, якщо всі жінки стануть схожими на вас?» Відповідь була в манері Мерлін: «Найкраща прикраса дівчини – вона сама, найкращі друзі – це діаманти!»
На одній з вечірок увагу артистки привернула ворожка. Коли Мерлін Монро попросилася до «касандри» на прийом, та сказала: «Більшість чоловіків сприймають вас як блискучу ляльку, безсердечну і позбавлену уяви. Але це не так. Люди, ви тільки-но гляньте на її волосся. Це смак неперевершеної мрійниці! Чоловіки, будьте обережні. Романи з біленькою ягничкою закрутять вам голови. Але цій жінці потрібна ваша жалість, а не злість. Їй хочеться по-справжньому кохати. Тож, не заважайте їй!»