Любов із некоректним присмаком
Відбулася презентація фільму молдовського режисера Валеріу Жерегі «Створення любові», екранізованого за повістю Якова Тіхмана «Мотл-Шотхен» (щоправда, у фільмі є деякі вставки, яких немає у творі). До речі, Тіхман виступив не лише як письменник і художник, а й як генеральний продюсер проекту.
А проект сміливо можна назвати міжнародним, оскільки в ньому взяли участь кінематографісти Молдови, України, Росії, США та Ізраїлю. Так, із США прилетів оператор-постановник Анатолій Іванов. Режисер-постановник Валеріу Жерегі долучив до зйомок у картині своїх дітей – Маргариту (зіграла Любу) та Крістіана (німецький хлопчик). «Це не тому, що вони мої діти – просто вони хороші актори».
Добір акторів здійснювали дуже ретельно. Наприклад, у пошуках актриси на головну жіночу роль Двойри довелося об’їхати дев’ять театрів. Подивитися на таких російських акторів як Козаков та Панкратов-Чорний під час зйомок прийшло чимало місцевих жителів. Близько трьохсот селян залучили до масовок.
А тепер про сюжет фільму, прем’єра якого відбулася в грудні минулого року в Молдові. Єврейське містечко Зіньків на Хмельниччині в тридцятих роках минулого століття чомусь не впало в око картографам, а тому залишилося таким собі загубленим раєм поза радянською системою. Там у злагоді живуть народи й конфесії – є єврейська синагога, православна церква, костел та стара турецька фортеця як спадок ісламу. Однак прийшла людина в гімнастерці, яка привела з собою спочатку систему з її розкуркуленням, а потім і війну. Здавалося, що війна зруйнує все людське й самих людей. Але війна закінчується, і на відносно спокійних 50-х завершується фільм.
Фільм задушевний, після сеансів у Молдові школярі виходили зі сльозима на очах. Адже не можна спокійно спостерігати за людськими трагедіями.
Однак картина не позбавлена й недоліків. Очевидно, що затягувати картину більш як на дві години – це занадто. Події розгортаються повільно, камера не завжди промотує плів-ку ефективно, а глядач інколи змушений нудьгувати. Актори зіграли непогано, а от режисер і оператор дещо недопрацювали.
Зрештою, це можна було б списати, якби не одне неприємне «але». У російськомовному фільмі євреї лише інколи користуються ідишем, тоді як українською мовою широко спілкуються лише поліцаї-покидьки. Відтак у глядача виникає свідоме чи підсвідоме ототожнення українців із поліцаями. Кращої антиреклами для української мови і українців не вигадаєш. Зрештою, навіть євреї напочатку сподівалися на допомогу фашистів у побудові єврейської держави у Палестині, однак ці надії перекреслив голокост.