Тиснява в «сьомому» коридорі

Майже місяць триває так званий придністровський конфлікт – тамтешні чиновники не бажають оформляти вантажі у молдовських митників, а Україна без належного оформлення не пропускає їх.

Що там насправді?

Про те, скільки коштує Україні цей конфлікт, розповів перший заступник міністра транспорту та зв’язку України Василь Цибенко. Третього березня Україна і Молдова перейшли на міжнародні правила оформлення та догляду вантажів. Для Придністров’я це означало мати не лише дозволи Мінтрансу України, а й відповідний документальний супровід митників Молдови. Отоді й зчинився галас. Чулися й закиди у контрабандному перевезенні через цю ділянку кордону зброї і ще чимало забороненого. Я запитала Василя Цибенка, чи справді були випадки відвертої контрабанди. «Ні! – відповів він. – І не буде, якщо ми діятимемо, як усі цивілізовані країни».

«Україна робить усе, що можна, аби залагодити непорозуміння, – наголосив Василь Цибенко, – бо ми зазнаємо величезних збитків: за простій кожного вагона, який не належить Укрзалізниці, щодоби, згідно з міжнародними правилами, сплачуємо по 16 швейцарських франків штрафів, та ще й втрачаємо авторитет перед нашими замовниками із Росії, Казахстану та інших країн. У черзі на українсько-молдовському кордоні зараз понад дві тисячі вагонів, з яких понад тисяча – на території України. До кінця березня прямі збитки Укрзалізниці сягнуть 32-х мільйонів гривень, Ренійський торговельний порт втратить понад мільйон… Як я ставлюся до галасу, що ми мало не моримо Придністров’я голодом? Нашим салом нас по губах, та ще ми й винні», – невесело пожартував Василь Цибенко.

На щастя не монополіст

Заступник міністра переконаний – лише в переговорах. Нині готуються переговори у форматі «5+2» – Україна, Молдова, Придністров’я, ОБСЄ, Росія, ЄС та Сполучені Штати Америки. Іншого виходу справді нема. У придністровську станцію Кучурган, аби перетворити її на одну з найважливіших складових сьомого Дунайського міжнародного транспортного коридору Україна вклала понад п’ять мільйонів доларів США, тож ті, хто підбурює придністровців на конфлікт, добре знають наше слабке місце: тисячі робітників і службовців, котрі бездоганно забезпечували транспортні перевезення через станцію Кучурган в обидва боки, сьогодні не працюють.

«Придністров’я, на щастя, не монополіст, – сказав Василь Цибенко, – ми здійснюємо міжнародні автомобільні перевезення через станції Чоп і Мамалига. Але чітку відповідь, чому блокуються вантажі в порт Рені та Румунію, хотілося б мати». Здоровий глузд, хочеться сподіватися, прокинеться у придністровців, коли достигатимуть ягоди, фрукти і овочі, й їх терміново треба буде доставляти на ринки України та інших країн. Щороку молдовська сторона бере у Мінтрансу понад 26 тисяч дозволів на перетин спільного кордону, українська – 16 тисяч.

Чи траплялося десь щось подібне?

На моє запитання Василь Цибенко відповів, що прикордонно-транспортні конфлікти час від часу виникали між азійськими країнами СНД, але там дуже швидко домовлялися. Досить гучним був конфлікт Російської Федерації із країнами Балтії при перевезенні вантажів до Калінінграда, але й його швидко залагодили. «Придністровці ж, зірвавши тристоронні переговори, за кілька днів потому приїхали до нас і з порога: «Терміново видайте 150 дозволів на перевезення!» Вони досі не збагнули, що Україна не відступиться від європейських норм і без належного оформлення придністровських вантажів не пропускатиме, бо міжнародний авторитет дуже легко втратити, а нам цього не треба», – підсумував Василь Цибенко.