«Блукали» в бюлетенях

Оболонь ще з радянських часів набула репутації такого собі п’ємонта демократії у масштабах столиці. Традиційно тут потужними були осередки давнього єдиного Руху, з роками політичні орієнтації зазнавали змін, але в цілому активність під час виборів – що президентських, що парламентських – залишалася високою.

Власне, це засвідчило недільне голосування. Зранку на дільницях 219-го виборчого округу, розташованих у приміщеннях 226 і 244-ї шкіл, було велелюдно. Черги вишукувались як біля столів, де видавалися бюлетені, так і біля кабін. Здивувало те, що списки виборців – мешканців окремих будинків – було механічно «розкидано» по різних столах, чого раніше не було. Який у цьому сенс – особисто для мене так і залишилося таємницею. Зате, як і в минулі рази, спостерігалася нерівномірність в активності тих чи тих будинків. Тож біля одних столів було не проштовхнутися, біля інших – повний штиль.

Як і слід було чекати, виникали проблеми з кабінами. У них надовго «застрявали» люди похилого віку. У кабіні, спеціально відведеній для інвалідів, літня жінка перебувала весь час, поки я стояв у черзі за бюлетенями (25-30 хвилин). «Подивіться, може, їй зле!» – раз у раз лунали пропозиції. Хтось із членів виборчої комісії обережно заглядав до кабіни і, переконавшись, що все гаразд, мовчки відходив. «Може, їй допомогти?» – не вгамовувалися нетерплячі. «Ні в якому разі!» – суворо заперечували офіційні особи. Інша жінка примостилася на стільці біля кабіни і з чотирма сувоями в руках скидалася на героїню казки про золоту рибку: суцільна розгубленість і безпорадність. «Допомагати» їй ніхто не наважувався, а вона, горопашна, остаточно «заблукала» у бюлетенях: постійно плуталася, де поставила позначку, а де ні…

У цілому відчувався серйозний підхід оболонців до такої загальнодержавної справи, як вибори. Чоловік, який стояв за мною у черзі, очевидно, сподівався на бурхливі оплески, коли голосно цікавився у членів комісії про пункт «проти всіх». Але на це мало хто звернув увагу. Такі настрої, звичайно, побутують, але особисто в мене склалося враження, що про їх поширеність годі й казати.

Інший літній чоловік ішов за нами до виходу і, почувши, як ми ділимося враженнями, вирішив утрутитися до розмови. «Та ви подивіться на ці списки, там же суцільні неукраїнці!». Він так і не сказав, кому він віддав свої симпатії, хоча здогадатися було неважко. «Я знаю, що ті, за кого я голосував, не є прохідними. Але комусь же треба починати! Побачите, наступного разу нас буде вже значно більше!»