«Третя сила» об’єднає киян Київрада №34
Він не звик пасти задніх, його місце – серед лідерів. Таку вже вдачу має цей чоловік. Цілком закономірно, що 2002 року на виборах до Верховної Ради дві третини голосів у окрузі було віддано саме йому.
Тепер українцям доведеться голосувати не за конкретних осіб, а за політичні партії та блоки. З-поміж них є «Третя сила», яка об’єднала молодих, сповнених снаги людей, які вже встигли показати себе в конкретних справах, ерудованих, висококваліфікованих професіоналів, котрі йдуть на вибори під гаслом: «За Україну без олігархів і бандитів, без політичних брехунів і демагогів». Саме цю силу обрав народний депутат України, почесний ректор Національного університету культури і мистецтв Михайло Поплавський. У бюлетені до Київради «Третя сила» має №34.
Доля, вишита любов’ю
Прізвище Поплавський, згідно з наявними джерелами, в Україні відоме з середини XVII століття. У Реєстрі Війська Запорозького 1649 року значаться три козаки з таким прізвищем: Лук’ян (Ніжинський полк), Григорій (Корсунський полк) та Адам (Миргородський полк). Був ще Антоній Поплавський (1736 – 1786), польський письменник і педагог, ректор і професор семінарії у Кракові. Як засвідчує словник гідронімів, річка Поплавська – ліва притока Дніпра, протікає в Запорізькій області (колишній Катеринославській губернії). Звідси й пішов славний козацький шляхетний рід Михайла Михайловича. Тож він небезпідставно стверджує: «Я у восьмому коліні українець!» І дуже з того пишається. Роду свого не цурався ніколи.
Народився в мальовничому степовому селі з мелодійною назвою Мечиславка, в родині колгоспників.
– Я був третьою дитиною в сім’ї, – згадує Михайло Михайлович, – двоє попередніх, на жаль, померли і всю надію батьки покладали на мене. Десятки разів мене, маленького, вони передавали з вікна у вікно нашої хати, начебто я голка з ниткою, для того, щоб оповити мене оберегом від смерті. Ось так і вишили на моєму життєвому шляху любов до життя, до рідної землі, батьківської хати.
Уся його доля наскрізь пронизана великою любов’ю до України. Попри депутатські й наукові справи він знаходить час, аби провідувати свою рідну Мечиславку: пройтися босоніж по росяному споришеві, напитися води із батьківського колодязя, скуштувати маминого борщу, погомоніти із давніми друзями, сусідами, односельцями. І заспівати з ними хорошу українську пісню.
Ось чому в його виконанні так задушевно звучать «Росте черешня в мами на городі», «Здрастуй, рідне село», «Дорогі мої батьки». І ресторанчик, який він збудував на
252-му кілометрі автошляху Київ – Одеса, на честь покійного батька назвав «Батьківською хатою». Це – маленький музей Поплавських, із сімейними фотографіями та інтер’єром того часу. Тут частують фірмовими стравами мами Меланії Григорівни (їй виповнився 81 рік), 60-градусною горілкою «Кропива», узваром, а чорний хліб зі смальцем та шкварками з приправами подаються безкоштовно: немає в тебе грошей – перекуси, зігрійся, долучися до розмови земляків. Сам Михайло Михайлович, до речі, неперевершений кухар: почеревину із цибулькою так підсмажить, що пальці оближеш. А якщо вона ще й з овочами... І обов’язково додає кропиву.
– Не треба відкидати те цілюще, що дає нам природа, – зауважує сам. – Ми ж у дитинстві що їли? Цю ж кропиву: і в борщ, і в салат, і навіть компот з неї пили. Може, тому й такі дужі!
Тепер ви розумієте, чому Михайло Поплавський співає про кропиву та село?
Коли він говорить, що «Третя сила» – це наші батьки, і закликає берегти їх і берегти Україну, то не просто порожні слова. Це – кредо, підтверджене конкретними справами. Власне, Михайло Михайлович не звик кидати слова на вітер. То ж недарма про нього кажуть: «Що задумав – зробить».
Магніт, який притягує молодь
Михайла Поплавського, ректора, шоумена, не можна уявити без молодіжного оточення. Молодь – це та живуща сила, яка додає йому наснаги в роботі, у депутатських турботах й, певна річ, на сцені. Він для неї – і добрий батько, і хороший вчитель, і взірець того, як слід пробивати свою дорогу на сцену. «Юний орел» завжди енер-гійний, активний, цілеспрямований. З ним працює молода амбіційна творча команда однодумців.
Як один із лідерів «Третьої сили», з повним правом може стверджувати: «Молоде покоління зробить Україну багатою й квітучою. Настав час зміни політичної еліти, і такою елітою є молодь». «Третя сила» не випадково робить ставку саме на неї.
«Не запитуй, що країна повинна зробити для тебе; запитай, що ти зробив і повинен зробити для країни», – ці слова неодноразово звучали з уст Михайла Михайловича. Їх він адресує самому собі й своїм вихованцям. А вихованців у Поплавського... Студенти, випускники університету пишаються тим, що мають такого ректора, у якого є чого повчитися. Недарма саме він зумів перетворити інститут культури на один з найпопулярніших в Україні університетів. Тут студенти вчаться, зокрема, і по наукових працях та підручниках Михайла Поплавського: «Менеджер культури», «Азбука паблік рілейшнз», «Ректор», «Менеджер шоу-бізнесу», «Формула успіху», «Шоу-бізнес: теорія, історія, практика». Його заклик «Кохаймося!», що став девізом прощального концертного туру по Україні, молодь сприймає весело і у відповідь надсилає йому SMS-ки: «Ми вас любимо! Ми вам віримо!»
А як люблять і шанують Михайловича діти, яких він терпляче, по-батьківськи за руку, крок за кроком веде до зірок. Він – президент фонду «Обдаровані діти України». А ще – автор і генеральний продюсер телепрограми «Крок до зірок» – спільного проекту університету культури й Першого національного каналу телебачення. Він зумів зробити цю передачу однією з найрейтинговіших, витіснивши з нашого телевізійного простору московську «Утреннюю звезду» Юрія Ніколаєва.
Через цю передачу за шість років існування дитячого пісенного фестивалю пройшли сотні талановитих дітей, зокрема з шкіл-інтернатів і дитбудинків. Їх утвердили в самоповазі, вірі у добро, справедливість і надію.
– Цей фестиваль – моя дитинка, якою дуже дорожу й пишаюся, на яку дивлюся щороку з цікавістю й любов’ю, – говорить він. – Не забуду, як втирала сльози радості мама чотирирічної донечки Христинки із Закарпаття, коли та виконувала на сцені пісню «Шануймося, українці...». І промовляла до мене: «Ви не уявляєте, Михайле Михайловичу, яке то щастя для матері – приїхати із далекого села і бачити своє маля на головній сцені України».
«Третя сила» – це наші діти та онуки, це – майбутнє народу. Про таке майбутнє він піклується не на словах: у своїй рідній Мечиславці відродив дитячий садок «Орлятко» для сільської малечі, сплачує зарплату вихователям, закуповує продукти харчування. І закликає усіх політиків: «Давайте дбати про дітей та Україну разом»!
Тисяча слів правди
Ми вже звикли до того, що кожна політична партія має свій колір: синя, рожева, зелена, помаранчева. Чим вирізняється з-поміж них «Третя сила»? За змістом – добра і справедлива, за політичним розташуванням – центристська. Політики чубляться за крісла та посади, а простий люд терпляче чекає, коли нарешті зважатимуть на його проблеми. У ситуації війни двох непримиримих сил – влади й опозиції – Україні вкрай потрібна третя сторона, сила «золотої середини», розумного компромісу, дієвих пропозицій, відповідальності й миролюбства.
Люди втомилися від брехні. Годі їх дурити, народу необхідна правда, навіть якщо вона не така солодка, як хотілося б. Народ може пробачити помилки чесній людині, але тим, хто бреше заради власної вигоди, прощення не буде. Так звані «спасителі нації» розграбували, знищили успішні підприємства, перетворивши міста, містечка, а надто вже села в занедбані населені пункти, де процвітає безробіття, злидні, де молодь не має майбутнього.
«Третя сила» – за Україну без олігархів та бандитів, без політичних брехунів і демагогів! Замість популізму слід відстоювати справжні народні інтереси. А на зміну феодальним підходам у кадровій політиці потрібні принципи профе-сіоналізму. І, нарешті, треба забути про жорстокі закони джунглів у бізнесі.
Згідно з програмою «Тисяча слів правди» партія бачить себе в одному колі із працелюбним людом, прагматичною молоддю, інтелігенцією, чесними підприємцями. І боротиметься за інтереси народу й кожної конкретної людини, за її освіту, духовність, міжнародний імідж держави.
– Ми – за європейський курс України. Однак добиватися членства у ЄС треба не плазуванням, а зберігаючи гідність, – наголошує Михайло Поплавський. – Не підтакувати, а захищати свої інтереси в економіці, культурі, оборонній справі. Однак, налагоджуючи відносини з одними державами, не слід псувати їх з іншими, тим більше – з сусідами.
Михайло Поплавський буде на своєму місці, якщо стане депутатом Київради. Бо справді зможе розв’язати проблеми столиці: подбає про комунальне господарство (адже він – успішний менеджер!), розвиток культури, освіти, науки, духовності. Не забуде про кожного киянина.
«Третя сила» – це ти, це я, голосуй за «Третю силу», голосуй за себе! (№34 в бюлетені до Київради).