Французький роман–не краплина парфумів…
Світські хроніки час від часу інформують народ, хто із найгрошовитіших українців злітав до Парижа зробити зачіску, на романтичну вечерю, по ексклюзивну одежину і наймодніші парфуми. Коли до цього набору елітного шарму додасться щойно виданий найяскравіший французький роман, тоді, можливо, з’являться в нас меценати. Фінансово причетні і до його перекладу на рідну українську, і до згадки про нього в підручнику. Але до такої метаморфози ще треба дожити.
Сьогодні ж порадіймо меценатству державному, завдяки якому книжкові полиці вищих навчальних закладів та бібліотек України поповнить перший український навчальний посібник з історії французької літератури кінця XX століття «Алхімія слова живого: французький роман 1945 – 2000». Не знаю, одним чи кількома примірниками, але те, що із півторатисячного накладу цієї книги, який столичне видавництво «Промінь» видрукувало у Львові, жодна не надійде в продаж, відомо достеменно. Крапля французьких парфумів і краплина у вжитку літературному – поняття діаметрально протилежні. Та й крім студентів, охочих поглибити свої уявлення про сучасну французьку культуру з допомогою відомих літературознавців Франції, Бельгії, Швейцарії, Канади, Сполучених Штатів Америки, Німеччини й України, котрі створювали посібник, у нас значно більше, ніж тих, кому по кишені користуватися французькими парфумами. Тим паче, що згадане видання, презентоване в столиці, вперше на теренах України комплексно досліджує в історичному та інтелектуальному контексті розвитку французької літератури другої половини XX століття не тільки сучасний французький роман, а й літературну критику та видавничу справу Франції.
А як починався цей міжнародний проект? З ідеї професора Валентини Фесенко, яка очолює кафедру теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету. Три з половиною роки тому (саме стільки часу працювали над підручником) вона стала українським керівником проекту. Французьким – нині почесний професор Пікардійського університету імені Жуля Верна Філіпп Ле Тузе. Він надихнув Валентину Іванівну на таку ініціативу ще 1993 року, коли приїхав до лінгвістичного університету читати лекції, а наприкінці його перебування в Києві було підписано угоду про обмін студентами й викладачами та співпрацю між цим столичним вищим навчальним закладом та Пікардійським університетом імені Жуля Верна.
Новенька книжка – дітище семи держав – пишалася на презентаційному столі в переповненій залі Французького культурного центру перед журналістами, науковцями і студентами. І хоч українська приказка про недоглянуте в сімох няньок дитя не про неї, килимової доріжки на її шляху до читачів не розстеляли і троянд не розкидали. Про всілякі перипетії згадали сивочолий Філіпп Ле Тузе, вишукана Валентина Фесенко та богатирської постави директор видавництва «Промінь» В’ячеслав Махоньков. Уже видрукуваний наклад ледве не пустили «під ніж»: представники Міністерства освіти і науки України обурилися, що їхня установа фінансувала «французький роман», а не «алхімію живого слова», – яка з’явилася в назві книги за два місяці до опублікування. Та й через фінансування нахвилювалися достатньо: угоду підписав ще міністр Василь Кремень, а потім була Помаранчева революція і побоювання, чи визнає цей документ правочинним новий міністр Станіслав Ніколаєнко. Через «індивідуалізм, який у Франції дійшов до такого рівня, що письменники не хочуть, – як зазначив професор Філіп Ле Тузе, – щоб їх десь об’єднували», виникла інша проблема: з «розселенням» на сторінках українського підручника романістів, вартих увійти до нього. У Франції вони розташувалися зі своєю творчістю в енциклопедичних словниках за алфавітом, але це нехарактерно для України. Гадали, як же побудувати навчальний посібник із французької романістики – хронологічно чи за тенденціями? Вибрали і те, і те.
В першому розділі серед відомих класиків, чиї тексти добре знані в Україні, – Ф.Моріак, Ж.Бернанос, Ж.-П.Сартр, А.Камю. Ж.Сіменон… Другий розділ присвячений роману після 1968 року: тут досліджуються як доробок популярних серед українських читачів Бориса Віана та Ромена Гарі, так і не досить відомі у нас твори таких авторів, як, приміром, С.Беккет, Н.Саррот, Кл.Сімон, М.Батай та інші. У третьому розділі – ґрунтовні розвідки про романи новітніх письменників – Уельбека, Кіньяра, Ешноза, особлива увага – франкомовному роману Бельгії, Канади, Швейцарії, країн Магрибу. А вже у цих розділах, мов на трьох поверхах будівлі, – «комунальні квартири» романістів, об’єднаних «жіночим романом», «новим романом», «літературою і кінематографом нової хвилі», «неоморфологізмом», а деякі виходять до читача навіть «Із хаосу буття»… «В такому хаосі народжувалися ідеї і долалися всі обставини», – сказала пані професор Валентина Фесенко.
У першому українському навчальному посібнику з історії французької літератури кінця XX століття знайшлося місце для Мішеля Батая – автора перекладеного українською роману «Різдвяна ялинка», який з’явився у моїй домашній бібліотеці ще 1975 року. Про десятирічного Паскаля, мешканця Парижа, враженого страшною хвилею радіації від вибуху американського літака з ядерними бомбами. Це сталося, коли хлопчик ловив рибу в човнику біля острова Корсіка. А помер він через три місяці, якраз на Різдво, у товаристві родини вовків, яких батько Паскаля вкрав для сина із зоопарку… Коли ще і ще раз перечитуючи «Різдвяну ялинку», плакала за Паскалем, тоді не відала, що через роки ридатимуть за своїми дітьми після чорнобильської катастрофи українські матері… Як страшно іноді перегукуються книжкові сюжети із дійсністю…