Чи виженуть Дусю з українського кіно?
У Будинку кіно відбулася презентація книги заслуженого діяча мистецтв України, члена-кореспондента Академії кіномистецтв, доцента Михайла Іллєнка «Кіно: шпори для абітурієнта». Як зазначив автор, абітурієнтом він вважає передусім себе.
Ведуча вечора Лариса Брюховецька відзначила легкий стиль і артистизм написання книги, що робить дуже легким сприйняття серйозного матеріалу.
Михайло Іллєнко зауважив, що відбулася не лише презентація книжки, а й спроба звернути увагу на долю українського кіно. І треба сказати, ця спроба вдалася.
Один із рецензентів Олександр Коваль, щоб пояснити стан справ в українському кіно, навів анекдотичну ситуацію: колись сперечалися, хто головніший – Горбачов чи Лігачов. А з’ясувалося, що буфетниця Дуся, яка їм готувала обіди. Так само і з українським кіно, яким опікуються байдужі до нього чиновники. Тому Олександр Коваль поставив риторичне запитання: «Коли ж вдасться позбутися впливу всемогутньої Дусі?»
Щоправда, міністр культури і мистецтв Ігор Ліховий переконував присутніх у тому, що насправді українське кіно живе. Тим паче, що нині створюється Державна служба кінематографії. Міністр попросив відмовитися від «манери світлого трагізму», прозвітувавши – Мінкульт торік виконав бюджет на 94 відсотки.
І тут же Лариса Брюховецька в манері трагізму (але вже не світлого) запитала міністра: «Чому із 49 мільйонів гривень, закріплених державним бюджетом за кіно, профінансовано лише 26,5 млн.?» Відповідь міністра розсмішила публіку: «Мені сказали, що немає підготовлених до запуску фільмів. Тому ці кошти не пропали – ми їх витратили за іншими програмами. Торік ми відзняли понад 40 фільмів».
Але відповідь міністра не вдовольнила кінематографістів. По-перше, тим, що із понад сорока фільмів лише три були повнометражними ігровими картинами, а решта – короткометражки та роботи дебютантів, які не підуть далі кінофестивалів. По-друге, кіношники просто не повірили, що не знайшлося готових до запуску кінострічок. Взяти б для прикладу проект фільму Михайла Іллєнка «Толока», який був готовий до кіновиробництва ще два роки тому. Невже знову всемогутня Дуся?
З’ясувалося, що міністр ще не увійшов у курс справ вітчизняної кінематографії (нагадаємо, що призначення Ігоря Ліхового міністром відбулося лише в жовтні минулого року), а тому прояснити ситуацію взявся керівник департаменту кінематографії Мінкульту Ярослав Голинський. Однак пояснення Ярослава Сафроновича, в яких він фактично звинуватив кінематографістів у непродуктивності, викликали жорстке несприйняття залу. Більше того, Михайло Іллєнко звинуватив чиновника в брехні, розповівши, через які митарства йому доводиться проходити, аби поставити «Толоку».
Зрештою, пристрасті настільки розпалилися, що готові були перейти у відвертий конфлікт кінематографістів і Мінкульту. Тому голова Національної спілки кінематографістів Борис Савченко закликав усіх заспокоїтися, аби 2006 року налагодити конструктивну співпрацю.
Пристрасті справді затихли. Та чи надовго? Чи українське кіно й надалі розвиватиметься не завдяки державному сприянню, а всупереч жорсткому супротиву чиновників Мінкульту?