«Найголовніше для політика–совість»
Віктор Толстоног знаний не тільки як депутат Київради та заступник голови у Голосіївському районі. Жителі Голосієва знають його, як високодуховну і високоморальну людину.
Моє з ним знайомство відбулося після виборів 2002 року, коли він уже був зареєстрований депутатом Київради по виборчому округу №2. У справах редакції я зателефонувала до його громадської приймальні з проханням зустрітися. Знала, що у нього досить щільний графік роботи і була морально готова до того, що можу отримати відмову. Щиро здивувалася, з якою легкістю призначив ту першу мою зустріч Віктор В’ячеславович.
Уже потім протягом усього його депутатського терміну я щоразу переконувалася, що він такий завжди, він справжній. Готовий допомогти тим, хто потребує його допомоги. Щирий, відвертий, завжди справедливий, любить життя і вважає, що воно у кожної людини одне, і ми повинні цінувати кожну його мить. Тому робить все так, аби потім ні про що не шкодувати.
– Вікторе В’ячеславовичу, який день у своєму житті ви вважаєте найважливішим?
– У моєму житті було багато днів, які я можу сміливо назвати важливими. Але один був найважливішим. Про нього я говорю вперше. Я сам недавно збагнув, що той день був таким. Знаєте, ми живемо, мріємо, радіємо з того, що чогось досягаємо. І раптом самі собі наодинці ставимо запитання, а що найголовніше у цьому житті? І досить часто не знаємо відповіді. Тому, на мою думку, найважливішою є гармонія з самим собою, душевний спокій. А запорукою цьому є віра. Тому без перебільшення називаю найважливішим днем у моєму житті, коли наважився на сповідь. Повірте, це дуже нелегко. Я довго готувався до цього.
– Ви так щиро говорите про свою першу сповідь. Не боїтеся, що ваші опоненти на виборах можуть звинуватити вас, що це заради піару?
– Ні, не боюся. Мені нічого боятися, я це робив заради себе. Я всього у житті досягав сам. У 7 років залишився без батька, він трагічно загинув. Мама була для мене найважливішою людиною. Її настанови пам’ятаю донині. Вчила мене жити у гармонії з самим собою. Вона говорила, що за свої вчинки ми всі відповідаємо перед Господом нашим. Коли пішла з життя, я і відчув потребу в сповіді. Для мене це було нелегко. Та коли сповідувався вперше, отримав велике полегшення. Зрозумів, без віри людина повноцінно не може існувати.
Тоді вперше замислився над тим, чим допомогти громаді.
У Голосієві одна з найстаріших святинь православ’я – Китаївська пустинь. За радянських часів вона переживала занепад, за часів незалежності України громада самотужки взялася за відновлення Свято-Троїцької церкви, що розташована на території Китаєва. Я також долучився до цього. Допомагав, чим міг.
– Вашу приймальню на проспекті Науки, 35, важко не помітити хоча б за тими чергами, які біля неї збираються...
– Зауважте: ці черги не від того, що до мене складно потрапити. А тому, що бажаючих дуже багато. А я один. Скажу більше: наприклад на зустрічі з жителями Пирогова почув від людей: «Вікторе В’ячеславовичу, а нам незручно приходити до вас і просити...». Тому всіляко підтримуватиму самоорганізацію мешканців. І ми разом, спільно, організовано, грамотно будемо відстоювати права людей. Не просити, а відстоювати. Ідеологія політичної сили, до якої я належу: «З народу, з народом і для народу!».
– Ви вважаєте за здобуток те, що 26 березня на виборчих дільницях виборець отримає бюлетень завбільшки з чималий плакат і повинен визначатися з однією з п’яти десятків політичних сил, яка його «ощасливить»?
– Будь-яку добру справу при бажанні можна перетворити на абсурд. Але про все по порядку. Політична реформа – це крок до реальної відповідальності конкретних людей за конкретні дії. Пояснюю чому. Особисто я до 2005 року жодного дня не був членом жодної політичної партії, починаючи з КПРС. Двічі обирався депутатом Голосіївської районної ради і раз депутатом Київради як мажоритарник. Тобто спілкувався з людьми, які ділилися зі мною своїм болем, проблемами. Брав на себе зобов’язання, а потім у міру сил і можливостей ці зобов’язання виконував. У мене, кажучи мовою фінансиста, своя «кредитна» історія співпраці з виборцями. За неї не соромно. І для мене мажоритарна система була комфортною. Адже не потрібно було ховатися у списках – мені є про що сказати людям. Мені дуже подобається вислів «Твої справи кричать так голосно, що я не чую, про що ти говориш!»
– Тобто ви визначилися з політичними уподобаннями?
– Так. Це дуже серйозне питання. Але неважке. Я вже вам казав, що 41 рік свого свідомого життя був позапартійним. 2005 року вступив до Народної партії Володимира Литвина.
– Наголос на останніх двох словах?
– Безумовно. Сьогодні ми, громадяни України, і я також орієнтуємось у своєму виборі не лише на назву політичної сили, а й на конкретну особистість, яка її очолює. Але у цієї позиції є й слабка сторона.
– У чому вона полягає?
– У тому, що прийнятна та симпатична для нас із вами позиція лідера певної політичної сили з глобальних питань може поєднатися з брутальним непрофесіоналізмом людей, які приписалися до його команди на місцевому рівні. Саме в цьому й біда нинішнього президента. Помилки призначених ним людей заплямовують його особисту репутацію.
– Ви маєте на увазі те, що вже через кілька місяців після виборів, наприклад улітку, у відсутності соціальної допомоги малозабезпеченим, невивизенні сміття, перебоях у транспортному сполученні тощо у конкретному Голосіївському районі мешканці звинуватять лідера тієї сили, яка посіла у районі перше місце на виборах? Тобто Єханурова, Мороза, Януковича, Тимошенко, Литвина?
– Литвина не звинуватять.
– Чому?
– Бо до Київради у виборчому списку Народного блоку Литвина десятим іде Віктор Толстоног.
– Не надто самовпевнено?
– Ні, відверто.
– Отже, відповідальності ви не боїтеся?
– Наступні вибори відбудуться через п’ять років. З нинішнім темпом життя це невеликий термін. І я впевнений, що за цей період Володимир Литвин і Народна партія не підведуть ні своїх виборців, ні Україну. А Віктор Толстоног не підведе ні Голосіївський район, ні Народну партію, ні Володимира Литвина. Я ніколи не ховався від людей, не маю ні водія, ні охоронців. І не хочу перетворювати своє життя на жах, ховаючись від своїх слів і своїх виборців. Адже що може бути страшніше, ніж страх твій, що живе в тобі?
– Можливо, скажете щось про політичних супротивників...
– По-перше, не супротивників, а конкурентів. Нагадаю відому сентенцію: хоч би де ти опинився, люди завжди виявляться не дурнішими за тебе. Це означає, що хоч би скільки нагнітали політичну істерію, люди чудово самі зрозуміють, хто є хто. І однозначно проведуть паралель між лідером політичної партії чи блоком та їхнім списком у Київраду та районну раду. Розділять політику і реальні справи.
– Тобто, ви достроково відмовляєтесь від участі у піар-війнах? Не бажаєте виявляти політичний героїзм?
– «Політичний героїзм» – це хвороба, від якої потерпає багато політиків, готових на все заради свого лідера, партії чи блоку. Піар-війни пишуться на папері за великі гроші, а тріщать чуби у пересічних громадян, які від понеділка до суботи, а то й з понеділка до понеділка в поті чола заробляють свій шматок хліба. Якщо хтось бере участь у виборах, щоб здобути славу, нам із ним не по дорозі. Кілька років тому я побачив пам’ятник в іспанському місті Толедо, де написано: «Тут поховані ті, хто любив Іспанію, але бачили її по-різному». Ось так. Я проти того, щоб фіналом політичної боротьби в Україні були монументи та барельєфи на могилах її громадян. Беру участь у виборах заради майбутнього, тобто заради життя. Той, хто мене добре знає, підтвердить – Толстоног поза інтригами.
– Як ви вважаєте, що найголовніше для політика?
– Для політика найголовніше – мати совість. Вона або є, або її немає. Якщо політик має совість, тоді політику не називають «брудною справою». А все, що робиться політиками, йде тільки на користь народу і країні.
– Який результат Народний блок Литвина планує отримати на виборах? До речі, ви слідкуєте за рейтингами на телебаченні?
– Рейтинги, оприлюднювані на телебаченні, формуються не без участі власників каналів телебачення (сміється). Не збираюся на спині свого лідера, точніше на його рейтингу, в’їжджати до Київради чи районної ради. Навпаки, працюю над тим, щоб Народний блок отримав достойний результат і мав впливові фракції у Верховній Раді, Київській міській раді і Голосіївській районній раді. Для того, щоб не проситись у союзники, а обирати союзників. Маючи чималий досвід, розділяю виборчу кампанію на три етапи. Перший – «роби добре людям і заслужиш довіру». Другий – «не розгуби довіру – слідкуй за чесністю підрахунку бюлетенів». Третій – «роби все чесно і, в разі потреби, вмій захистити себе через суд». Повертаючись до рейтингів, наведу слова нашого лідера Володимира Литвина: «Навіщо обмежувати Божу благодать?»
– Розкажіть про конкретні проекти, які ви реалізували і продовжуєте реалізовувати у районі.
– Завжди поділяю свою роботу на дві складові: видиму і невидиму. Наприклад, піклування про дітей-сиріт. Робота важлива і потребує значних коштів. Але що вона є для виборців, які проживають у Голосіївському районі? Реально вона їх не зачіпає. Правильно?
– Правильно. Але...
– І жодних «але». Я роблю тому, що це потрібно робити. І ніколи про це відкрито не говорю. Чому говорю про це зараз? Настоятель монастиря сказав мені дуже важливі слова: «Заведено говорити: діти – наше майбутнє. Але не треба забувати, що і ми самі – майбутнє наших дітей». Тому й ініціюю фінансову підтримку громадських організацій районного рівня. Тобто депутат Толстоног і Народний блок Литвина підтримуватимуть людей, які на рівні свого будинку, подвір’я, району готові об’єднуватися для того, аби робити добрі справи. Передусім розраховую на ініціативну молодь. Якщо вона навчиться співчувати, допомагати ближнім, бути учасником добрих справ, то тим самим зробить світлішим своє серце і добрішим навколишній світ. Наші діти – це батьки наших онуків. І вже через якихось десять років не ми, а вони вирішуватимуть, що добре, а що – погане; де чорне, а де біле. Сподіваюся, що за матеріалами цього інтерв’ю ми з жителями Голосіївського району обговоримо цю тему (зокрема і на сторінках вашої газети) і приступимо до її реалізації.
– Яким бачите майбутнє Голосіївського району?
– Однозначно позитивним. Поясню чому. Я проти того, щоб представники політичних партій чотири або п’ять років грабували бюджет, а за два місяці до виборів, так би мовити, ділилися з усією Україною. При цьому вони зараховують ці гроші собі у витрати, з метою «відбити» їх після виборів. І цей жах у нас триває впродовж усіх років незалежності. Тому перспективу і нашого району, і всієї України бачу передусім у формуванні «прозорого» бюджету і належного контролю за його виконанням. Якщо не красти державні гроші, то ситуація поліпшиться просто на очах! А вже наступні вибори стануть не парадом обіцянок, як сьогодні, а звітом про виконану роботу! Вдруге люди одурити себе не дадуть! Чесний бюджет – це єдиний ключ до розвитку Держави! Ви самі були свідками того, як фракція Володимира Литвина у Верховній Раді не дозволила заховати мільярди гривень від бюджету…
– Це схоже на мрію, а не на план.
– Плани – це мрії людей, які знають, що роблять.
Розмову вели Людмила ВОРОБЙОВА, Дмитро СТРІХОВСЬКИЙ