Партія «Третя сила» не проти когось, а за людей
Молода політична партія «Третя сила» не бореться ні з ким. Вона з правдою і добром крокує від серця до серця, не вдаючись до компроматів на конкурентів, «чорного піару» та дешевих сенсацій.
Зброя «Третьої сили» – інтелект, відповідальність і надійність, поінформованість, культура, спокій і добробут. Це беруться втілити в життя кандидати в депутати Київради – почесний ректор Університету культури і мистецтв, народний депутат України Михайло Поплавський, перший заступник голови Київської міськдержадміністрації Іван Фоменко та директор телекомпанії «Київ» Валерій Ткачук.
«Співаючий ректор» – діяльний менеджер
Ставлення до Михайла Поплавського я побачила на власні очі. Коли він морозного дня на Масляну вийшов зі своїми студентами на сцену літньої естради в Пущі-Водиці, люди від радості мало її не знесли – й почали замовляти кожен свою пісню: «Про маму!», «Кропиву!», «Про сало!». Михайло Поплавський співає зовсім не для власної шоу-кар’єри – кожна міні-вистава – практичний іспит для майбутніх режисерів естради, вокалістів, хореографів та музикантів. А що означає для нашої культури навчителі-теоретики з дипломами, котрі жодного разу самі не побували на справжній сцені, Михайло Михайлович добре знає як керівник Ульянівського районного будинку культури на Кіровоградщині.
Очоливши 10 років тому абсолютно непрестижний Інститут культури імені Корнійчука, де 2000 студентів навчалися на завклубів та бібліотекарів, Михайло Поплавський збільшив число студентів уп’ятеро. Спеціальностей тепер понад 40, університет увійшов до п’ятірки найкращих ВНЗ України, а Поплавський став доктором педагогічних наук, професором. Тут навчають менеджерів соціально-культурної сфери, фахівців з інформаційно-бібліотечних систем, економістів соціально-культурної галузі, юристів, спеціалістів із паблік-рілейшнз (зв’язків з громадськістю), за ліцензією американської компанії Pivot Point навчають перукарів-модельєрів. Із 1 вересня нинішнього року Університет культури і мистецтв поповниться новими інститутами – міжнародних відносин, журналістики та книговидавничої справи, перекладів і комп’ютерних технологій.
Поплавський – автор чималої кількості підручників. Два роки поспіль він запрошує на свої концерти випускників, сиріт і напівсиріт, і зараховує кількох із них на безплатне навчання просто на концерті! Має ж хоч хтось вірити в казку! Залюбки бере участь у міжнародному конкурсі дитячої журналістики «Прес-весна на Дніпровських схилах», одразу вручаючи переможцям студентські квитки на навчання. А скільки творчої молоді стали учасниками телепроектів «Крок до зірок» і «Наша пісня»! Важко повірити, але за п’ять років – кількадесят тисяч.
Київраді дуже знадобляться мудрість, досвід та енергія почесного ректора Університету культури і мистецтв Михайла Поплавського. Бо коли вщухнуть передвиборні словесні (й не тільки!) герці, з’ясується, що «Третя сила» – найоб’єктивніша партія, вихідцям з якої не буде незручно перед опонентами за негречні вчинки чи слова. «1000 слів правди» для народу (а саме так називається Програма партії) – це те, що він сам думає і про що мріє.
Перший заступник голови КМДА Іван Фоменко: «Жодна політика нічого не варта без доброго господаря»
Іван Андрійович знає, що каже, бо комунальним господарством опікується вже 27 років. Відповідає за нього, часто особисто беручи участь у ліквідації великих та малих аварій невидимих мереж. Завдяки цьому ми маємо тепло, воду та інші зручності. Це лише здається, що все робиться само по собі, насправді за цим – щоденна праця тисяч людей, за яку відповідає кандидат у депутати Київради Іван Фоменко. «Третю силу» він обрав за те, що там не плетуть ні проти кого інтриг, не планують, як «утопити» політичного опонента. Сам цього терпіти не може. Та й часу на це не має. Окрім своїх, виконує обов’язки Київського міського голови – Олександр Омельченко нині у передвиборній відпустці. Для Івана Андрійовича це не нове, бо першим заступником мера працює 5 років, заступником – 6. Проблем у столиці чимало: комунальні мережі старішають, людей більшає, а, отже, – і турбот.
Традиційно питаю, навіщо Івану Андрійовичу, асу житлово-комунального господарства (працював із 5 мерами), депутатство, й він відповідає: «Комунальна сфера потребує щоденного законодавчого супроводу. Найголовніше – не просто розробити програму «Мій дім, моє подвір’я» і відзвітувати, а забезпечити суворий контроль за її виконанням. Мало вчасно подавати киянам воду, треба вчасно дбати й про труби. На сесії «Київради» ці питання не завжди підтримують, бо ж вони не дають миттєвого прибутку. У парламенті про проблеми комунальників говорять лише перед виборами. Потім забувають – і з’являється загальнодержавна проблема в Алчевську. А завтра де?»
Своє життя кавалер орденів «За заслуги» всіх трьох ступенів Іван Фоменко творив самотужки. Найменший у сільській родині з Миколаївщини, він жодного разу не бачив батька, який загинув на фронті. Мама виростила всіх трьох дітей добрими людьми. Після школи Іван приїхав до Києва шукати роботи. Підлітком споруджував друкарський комбінат «Преса України». За гуртожиток слугував величезний цех на 300 юнаків. Було нелегко, але до будівництва прикипів душею назавжди. Здібного хлопця направили на навчання на факультет міського господарства Київського інженерно-будівельного інституту. Вдень навчався, вночі вагони розвантажував. Посеред навчання відслужив у армії, одружився. Має сина, доньку і двох онуків, яких дуже любить.
У столичне комунальне господарство Фоменко прийшов, 20 років відпрацювавши будівельником: особисто клав цеглу, був майстром та виконробом. Мабуть, це дуже приємно – їхати містом і бачити, які міцні й надійні власноруч споруджені «Преса України», Дніпровська та Деснянська водопровідні станції, Центральний телефонний вузол на вулиці Горького, будинок побуту «Столичний» і ще багато об’єктів.
Уже ряд років Іван Андрійович відповідає за комунальне господарство столиці. Подумалося: не дай Боже, аби цією важливою сферою взявся керувати хтось некомпетентний, хто не знає, що робиться під затишними столичними вулицями і майданами, де розташовані життєдайні комунікації, хто не уявляє реальних, обґрунтованих шляхів реформ будіндустрії, жеків…
Прості, надто літні люди, кажуть, що всі депутати – брехуни. Нерідко, на жаль, це справді так, особливо щодо парламентського «олімпу». Але депутатський звіт Івана Фоменка – конкретний, небагатослівний, як і він сам. Як депутат він дбав, аби Київ справді став містом без околиць, організовував ремонт покрівлі в дитсадках і школах, спорудження чи не найбільшого в місті великого дитячого ігрового майданчика на вулиці Вишгородській, 10, спортивних комплексів на цій вулиці та на Петра Панча. Я бачила стос вдячних листів від ветеранів Великої Вітчизняної за ремонт і облаштування для них зали на вулиці Попова, 1.
Іван Андрійович каже, що партія «Третя сила» привабила його тим, що там цінують людські цінності й нема жодного олігарха, для яких гуманізм і сердечність – поняття чужі.
Якось я запитала Івана Андрійовича, як витримує він депутатські прийоми – біль, кривду, скарги людей на злидні й несправедливість, слова тяжкохворих пенсіонерів про те, що їм бракує коштів на найнеобхідніші ліки, що образили в жеках... За останнє депутатство Іван Андрійович особисто прийняв 2510 киян і розглянув 3786 письмових звернень. За його особистими клопотаннями понад 300 виборцям вирішили житлово-побутові проблеми, 208 дістали безплатну медичну допомогу, 448 – матеріальну та соціальну.
Одна з основних рис Івана Фоменка – надійність. Так біля нього й почуваєшся. Він ніколи жодній людині не пообіцяв того, чого не зміг зробити – навіть не припускає такого. Послідовний і чесний – він не мусить ні з ким загравати чи потребувати чиєїсь ласки.
Багаторічний і вірний соратник Київського міського голови Олександра Омельченка, розуміє його з півслова, бо обидва – будівельники.
Загалом важко уявити собі Київраду без Фоменка, а мені навіть страшнувато – хто тоді обстоюватиме потреби киян у теплі, світлі й воді, затишних дворах і дитячих майданчиках? Певне, він не дозволить нікому забути після виборів гучні гасла й обіцянки реорганізувати комунальне господарство, аби не боятися морозів, не призвести до Алчевська столичного масштабу.
«Нас дивляться в Україні, Європі та Близькому Сході»
Без телекомпанії «Київ», яку понад сім років очолює заслужений журналіст України Валерій Ткачук, кияни себе не уявляють. Тут найсвіжіші і найоб’єктивніші новини про життя столиці, її мешканців та гостей. Спершу це був напівканал, бо на одній частоті працювало дві телекомпанії, тож «Київ» сягав усього на 150 кілометрів. Роботящий і наполегливий Валерій Павлович створював масштабні передачі і, опираючись на Закон України про столицю та сприяння міської влади, домігся самостійного мовлення не лише на всю Україну, а й на Європу та Близький Схід. «Наша країна й весь світ мають знати, чим живе найкраще місто на землі – Київ», – каже Валерій Ткачук.
Уже давно теле-прес-клуби телекомпанії «Київ», які веде Ткачук, порушують не лише столичні, а всеукраїнські та світові проблеми, їх дивляться, затамувавши подих, бо там – чиста конкретика, пульсуючі, як оголені нерви, болісні людські біди. Цікаві й інші передачі цього телеканалу – авторські й колективні. А Валерій Павлович за ці роки зовсім не змінився – ані краплі гонору, зарозумілості чи самозакоханості, завжди привітний, уважний, дбає про колег, чим не кожен керівник може похвалитися. Таким буде й депутатом Київради.
На запитання, чому йде на вибори з партією «Третя сила» й що робитиме, ставши депутатом, Валерій Павлович відповів: «Журналісти скрізь шукають правду і справедливість. Виборів за партійними списками я не сприймаю, бо навіть найбільші й найпопулярніші партії будували їх за бізнесовими принципами. А «Третя сила» відповідає моїм душевним пориванням. Якщо стану депутатом Київради, робитиму те, що й тепер – висвітлюватиму найцікавіші, найболісніші для киян проблеми. І особисто зможу їм допомагати, бо дуже цього прагну».
Ось вам, шановні кияни, три кандидати в депутати Київради від партії «Третя сила». Вони різні, але їм близька програма цієї партії – не витрачати сил на політичні герці, а робити свою справу й поважати людей, котрим нині нелегко.