У когось більше популізму, в когось – брехні

Як збираються «піднімати» українське село наші політики, якщо потраплять до парламенту? Це намагалися з’ясувати працівники Інституту сільського розвитку, влаштувавши з цього приводу круглий стіл.

Перед тим, як надати слово представникам партій та блоків, заступник директора Інституту Олександр Цепко навів дані соціологічного дослідження, яке презентувало думку сільських жителів із приводу різних аспектів сільського життя та розвитку: «Ситуація в українському селі останнім часом дещо покращилася. Наприклад, сьогодні селяни оцінюють своє матеріальне становище переважно, як середнє, а ще наприкінці 90-х років більшість із них говорили про низький рівень достатку. Значно зросла частка офіційних грошових доходів (зарплатня, пенсії, стипендії, допомоги) у структурі селянських домогосподарств. Проте не достатній розвиток інфраструктури, низька прибутковість особистих селянських господарств, відсутність підприємницьких ініціатив усе ще залишаються перепонами на шляху розвитку українського села! Загалом же, за минулий рік кількість жителів сільської місцевості зменшилася на 220 тисяч осіб».

У дискусії за круглим столом взяли участь не всі політичні сили. В основному це були блоки: Блок Олійника та Сироти, Блок Костенка і Плюща, Блок «Наша Україна», Блок Юлії Тимошенко, а також Селянська партія.

Усі як один говорили про важливість відродження і розвитку нашого села та про те, що інші лише обіцяють і нічого не роблять, отримавши владу, а от вони вже розробили план конкретних заходів. Наприклад, нашоукраїнець Микола Одайник так і розпочав свій виступ: «Програми усіх партій однакові. Хіба що в якійсь трохи більше популізму, а в іншій трохи більше брехні».

У цілому ж загальні зусилля планують передусім спрямувати на підвищення економічних показників у сільській місцевості, поліпшення там рівня життя та сприяння соціокультурному розвитку. Дехто поки що не уточнює, що саме збирається робити, а планує спочатку навести лад із тим, що є. А хтось уже називає реальні кроки, такі як, наприклад, налагодження випуску вітчизняної сільськогосподарської техніки, створення сільських кредитних спілок, запровадження сервісних служб на селі тощо. Інші окреслюють коло проблем (відсутність національної програми розвитку села, низька кваліфікація фахівців, висока ступінь політизації...) та майбутні напрямки діяльності (стабілізація цінової й податкової політики, підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського ринку, розвиток інфраструктури АПК, інтеграція України до СОТ...)
Не виникає сумніву, що усі ці заходи можуть бути достатньо дієвими за умови грамотного їх упровадження. Але мимоволі з’являється думка, яку озвучили самі ж представники політичних сил: а чи будуть ці програми так старанно виконуватися, коли вони вже нарешті отримають жадану владу, чи так і залишаться обіцянками-приманками?