І щоденник, і фотоальбом
Поміж почесних гостей на святі з нагоди 100-річчя «Вечірки» була і Галина Менжерес, колишній заступник голови Київського міськвиконкому. Старше покоління киян пам’ятає: невтомна Галина Миколаївна працювала на цій посаді з 1975 по 1991 рік. Займалася питаннями культури, освіти, охорони здоров’я. Очолювала Київську організацію Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Галина Миколаївна – давня і вдумлива читачка нашої газети.
«Вечірній Київ» пропустив через свої сторінки стільки поколінь киян. Ювілей «Вечірки» – то ніби родинне свято, – зауважує вона. – Бо ж столична «Вечірка» – це і щоденник, і фотоальбом великої сім’ї – жителів славної української столиці, де й особисті, і міські та державні знакові події, що записані пристрасним пером журналістів, – у одній сув’язі підшивок газети».
Не раз «Вечірка» розповідала про діяльну участь у житті киян і Галини Менжерес. У одній із публікацій – до Дня охорони пам’яток – «Лабіринти» Петра Тронька» (2004 рік), академік Тронько, у 60-ті роки тепер уже минулого XX століття заступник Голови Ради Міністрів України, пригадував, як разом із Галиною Менжерес та Людмилою Хорозовою (тоді заступником голови облвиконкому) обирали місце для Музею народної архітектури і побуту України. Об’їздили разом чимало місць довкола Києва – вибрали Пирогів. Тепер ця скарбниця української спадщини не має аналогів у Європі. За безпосереднього патронату Галини Менжерес впродовж 1975 – 1991 років у Києві відкрили двері кілька кінотеатрів і театрів, наше місто прикрасили десятки пам’ятників. Було збудовано багато шкіл й десятки поліклінік… І коли Галина Миколаївна говорить про сторінки «Вечірки» як про щоденник і фотоальбом для багатьох поколінь киян, то хочеться додати, що до того літопису газети і вона особисто причетна.
Ольга СУЩЕНКО
Реставрувати б і наше співробітництво
Вітаємо «вечірківців» зі славним ювілеєм і пригадуємо, що 40 років тому між реставраторами живопису колишньої Державної науково-дослідної реставраційної майстерні Міністерства культури України (нині Національний реставраційний центр) розпочалася співпраця з «Вечіркою», завдяки якій кияни оперативно отримували найновішу інформацію з питань історії нашої культури, про відроджені пам’ятки мистецтва.
А почалося все зі статті журналіста Михайла Дерези про реставрацію картин з Вінниччини, які було знайдено в перекритті стелі школи села Старі Прилуки під час ремонту. Серед мистецьких творів привернув до себе увагу чоловічий портрет роботи відомого художника М.Ге, про що свідчив підпис автора, розкритий під час реставрації. Розмірковуючи про умови, за яких було знайдено портрет, журналіст зробив припущення, що на портреті зображено саме того власника, який, втікаючи за кордон під час революції 1917 року, сховав скарб у перекритті будинку.
На другий день після виходу «Вечірки» біля дверей реставраційної майстерні зібралася група людей, що наполегливо вимагала автора надрукованої інформації. Це були цілком інтелігентні люди – професори медичного інституту, які вступилися за честь зображеного на портреті колишнього професора медичного факультету Київського університету Св. Володимира – Ф.Мерінга (у Києві навіть одна з вулиць називається Мерінгівською). Після реставрації художній твір з атрибуцією «Портрет Ф.Ф. Мерінга» роботи М.Ге потрапив до Вінницького художнього музею і став його окрасою.
Сьогодні, продовжуючи ці добрі традиції культурного просвітництва, ми хотіли б захистити честь наших колег, реставраторів-монументалістів 50 – 60-х років XX століття, які повернули з небуття Києву і цілому світові видатні пам’ятки монументального живопису XI, XII, XIX століть, понівечені у XIX ст. непрофесійною реставрацією.
Роботи, що проводилися в Успенському соборі, Софійському соборі і Кирилівській церкві у XIX столітті, не були підготовлені ні теоретично, ні практично. А випадкові люди, що виконували розкриття давніх фресок, нещадно нищили їх. Про це дуже виразно написав очевидець тих подій М.Закревський: «Ми особисто бачили, як під залізними скребками цих майданових художників зникли дорогоцінні зображення, що пережили багато століть і чудово збереглися з усіма рисами і яскравими кольорами барв».
Закінчилося все тим, що розкриті фрески довелося перемалювати олійними фарбами, на ціле століття сховавши автентичні залишки розпису XI ст. Друге розкриття хоча і дуже понівечених фресок відбулося лише в середині 50-х років минулого століття.
Інна ДОРОФІЄНКО, головний художник-реставратор корпорації «Укрреставрація»