Передвиборна реклама – заробіток і пастка
Вибори закінчаться, і новому парламенту слід знову переписати виборче законодавство. Зокрема його положення про політичну рекламу й агітацію в засобах масової інформації. На цьому наполягали експерти-правники, політологи, журналісти за круглим столом на тему: «Правове регулювання політичної реклами в період передвиборної кампанії».
Передусім, на думку директора Інституту медіа права, голови Незалежної експертної ради з питань діяльності мас-медіа під час виборів Тараса Шевченка, політики мають викреслити із закону (та й із власного лексикону) таке цинічне, недемократичне і глумливе словосполучення як «використання ЗМІ». Газета чи телеканал – не штани й не шкарпетки, якими користуються, зношують і викидають на смітник. Проте деякі політики сприймають ЗМІ як придорожній стовп чи двері в під’їзді: гадають, що на них повісили, те й висітиме. Скажімо, та ж партія, в рекламних роликах якої вчителька не пускає в туалет російськомовну ученицю, а ветеран УПА штовхає у черзі за хлібом ветерана Червоної армії, вигадала вже іншу рекламу: бабуся непритомніє у церкві, побачивши чорношкірого священика. Так пропагується ніби то «канонічне православ’я».
Та головна біда в іншому: ЗМІ за законом не мають права відмовити перед виборами рекламодавцю. Якщо зміст реклами не містить закликів до ліквідації незалежності, порушення територіальної цілісності, пропаганди війни, розпалювання ворожнечі тощо або ж – недостовірних відомостей. «Але ж прямим текстом ніхто не закликатиме до ворожнечі чи порушення суверенітету», – каже голова Комітету з телекомунікацій Наталя Субота.
Коли ж таку рекламу досліджують експерти – спільної думки й вони не можуть дійти: у взятих за приклад рекламних роликах, психологи, політологи вбачають, скажімо, ознаки розпалювання національної і міжнаціональної нетерпимості, а правники – ні, лінгвісти вагаються… Яке ж рішення мають ухвалити журналісти? ЗМІ наражається на конфлікт із замовником реклами. Висновок про відмову, звісно, має бути обґрунтованим, але й це не гарантує журналістам перемоги в суді, якщо партія вважатиме, що її право на агітацію порушено. З другого боку, ЗМІ також несе відповідальність за розміщення суспільно небезпечної реклами.
Та якщо у цьому разі журналісти ще якось можуть мотивувати відмову, то що робити з недостовірною і наклепницькою рекламою? Невже щоразу перед її розміщенням у газеті чи ефірі слід проводити журналістське розслідування? Але й це не аргумент.
– Треба повністю звільнити ЗМІ від відповідальності за зміст реклами й агітації, а перенести її на суб’єктів виборів, – вважає Наталя Субота. Але таким чином ми знову повернемося в 2004 рік, коли рекламу замінив піар найчорнішого ґатунку, коли й державу й народ «кололи» на троє тощо. Така «реклама» після президентських виборів теж потрапила в суд. Але її замовників, як каже юрист Тетяна Глухівська, й досі не можуть знайти. Хоч телеканали надали всі угоди, інші необхідні документи.
Не вирішено у виборчому законодавстві й питання розмежування соціальної, політичної й комерційної реклами. На перший погляд ніби все тут і так зрозуміло. Хто не бачить різниці – хай читає закон про рекламу. Але ж ні, чітких трактувань цього документа замало. Приклад – не наш, естонський: тут перед виборами випустили сирки з рекламою партій і котлети з наклейками-портретами політиків. Рекламували в ефірі ніби харчі, а насправді… Українці ще не пропагують «поїдання вождів». Але є й наш приклад, київський: «Громадський актив Києва» давно пропагує різні способи захисту порушення прав людини. Це вважалося соціальною рекламою. Аж доки ГАК не зареєструвався як суб’єкт виборів. Тепер цей «лікнеп» слід, очевидно, вважати політрекламою. Проте крім статусу суб’єкта виборів, ГАК має всі права громадської організації. Обмежувати їх ніби незаконно.
Юрист Тетяна Візантій не бачить у законі різниці між політрекламою і агітацією. Нема чіткості щодо того, як кваліфікувати теледебати, адже один телеканал за це просить оплати, інший оформляє таку дискусію як телешоу. А політики на столах обох телестудій виставляють свої прапорці, партійні гасла тощо. Та й ведучий змушений якось представляти учасників дебатів – хоч за гроші, хоч даром.
Аби журналістів не звинуватили у нечесній агітацій, вони, звісно, можуть не подавати передвиборних новин. Хоч це перекреслює норми Конституції, закони про пресу, інформацію тощо. Однак й у такий спосіб ЗМІ не може вберегти себе від звинувачень. Одна газета вже потерпіла через те, що процитувала прокурора, журналістів кількох телеканалів викликали до суду за те, що дали слово міністру внутрішніх справ. ЦВК помітила порушення в інтерв’ю прем’єр-міністра. У Сумах через це призупинили вихід газети, у Криму – телеканалу.
– Судді ухвалюють безвідповідальні рішення, мовляв, «інформація могла вплинути на виборців». Але ж це не значить, що ЗМІ мав таку мету, – каже Тарас Шевченко.
До речі, апеляційний суд відновив дію ліцензії ТРК «Чорноморка», призупинену райсудом. Однак та сама політична сила знову подала позов на «Чорноморку». Оскаржують уже не зміст телепередачі, а те, що на телеканалі в передвиборний період працюють журналісти-іноземці, яким заборонено вести агітацію.