Ядерний фізик у хаті на Пріорці
Для Шевченкової «Хати на Пріорці» – філії Національного музею – нинішній початок весни виявився знаменним. Учасником традиційної вже панахиди по Великому Кобзареві, яку проводять парафіяни православної громади Святителя Тарасія Константинопольського УПЦ КП на чолі з митрофорним протоієреєм Сергієм Ткачуком, уперше став державний муж – нинішній міністр культури України Ігор Ліховий. Як запевняють працівники філії (вони ж парафіяни), до «Хати на Пріорці», яка функціонує близько 15 років, офіційна особа будь-якого рангу (що вже казати про міністра!) заходить уперше. Не знаю, як кого, а мене це здивувало більше, ніж, скажімо, частування млинцями з ікрою за французьким рецептом та галльськими сирами трьох сортів.
Надзвичайно приємною несподіванкою стало, насамперед, те, що директор філії Надія Наумова та інші науковці «Хати на Пріорці» помилилися, побоюючись «напруженості і скутості офіційного візиту». Оглядини експонатів музею і традиційної віднедавна виставки студентських робіт Київського державного інституту прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, обмін думками після панахиди – все це відбувалося у напрочуд теплій, невимушеній обстановці. Міністр цікавився і суто професійними речами, важливими для нього як для колишнього музейного працівника і шевченкознавця, і щедро ділився життєвими епізодами, які були цікавими для всіх присутніх. Хіба не доречно було почути після Служби Божої враження Ігора Ліхового про його відвідання Йорданії, зокрема місць, де Іван Предтеча здійснив обряд Хрещення Ісуса Христа і де вознісся на небо пророк Ілля?.. Відкриттям для багатьох було вже те, що ці святі місця розташовані на теренах королівства Йорданії, яке, до речі, не має ні нафти, ні газу, а живе дуже непогано. Або розповідь Ігора Дмитровича про його телефонну розмову з 95-річним колишнім міністром культури УРСР Бабійчуком. «Мій далекий уже попередник, – зазначив Ліховий, – своє довголіття пояснює тим, що «не керував, а організовував» і вчасно, тобто 35 років тому, пішов на пенсію».
Староста парафії Свт.Тарасія відомий український художник Микола Стратілат нагадав учасникам дійства зворушливу історію, як, власне, починалася «Хата на Пріорці». Це останній – 1859 року – притулок Кобзаря в Україні за його життя. Приглянулася Тарасові хатка, попросився на постій, а гроші, які був приготував, десь поділися. Господиня погодилася взяти постояльця в борг. Стара жінка, яка доглядала за дітьми та господарством, захотіла зробити Кобзареві приємне – випрати його речі. І треба ж таке – перучи Тарасову одежину, натрапила десь за підкладкою на «загублений» вузлик з монетами. Господиня наказала їй негайно повернути гроші Шевченкові. Тарас Григорович, який уже подумки їх «поховав», був настільки розчулений, що послав когось на базар і попросив накупити цілого воза всіляких пряників, цукерок та інших солодощів. Коротше, всі пріорські дітлахи не менш як місяць ласували гостинцями. «Уявляєте, – завершив оповідь художник, – яка тут добра, благодатна аура?»
Микола Стратілат – доцент згадуваного інституту, хоча й довго не погоджувався змінити «творчу свободу» на викладацьку діяльність. Тепер «Хата на Пріорці» вже не мислиться без приурочених до шевченківських днів і організованих ним студентських виставок. Цього разу представити її міністрові культури прийшли й проректор Віталій Сівко, викладачі Микола Чорноус і Віктор Саввін. Не всі присутні знали, що Віталій Йосипович не тільки один з керівників бойчуківців, а й відомий у Києві скульптор. Відновлення дітища Івана Кавалерідзе на Михайлівській площі (композиція «Княгиня Ольга, Андрій Первозванний, Кирило і Мефодій»), скульптурні зображення Голохвастова і Проні Прокопівни біля Андріївської церкви, Паніковського на Прорізній – до всього цього і до багато чого іншого він доклав своїх рук і натхнення.
Кілька слів про французький аспект цієї цікавої і змістовної зустрічі. Надія Наумова представила присутнім свою подругу – Крістіну Брен-Іаба. Це вона подивувала гостей вишуканими млинцями і сирами. Але ще більше – своєю любов’ю до Шевченка і України. Крістіна – ядерний фізик, вона інспектує всі АЕС України. «Місію свою не афішує, – пояснює, усміхаючись, Надія Наумова. – Мовляв, почувши «ядерний фізик», чоловіки боятимуться».
Отаких людей зібрала цього разу в переддень Шевченкових свят «Хата на Пріорці». Потроху, сказати б, ненав’язливо маленький будиночок на вулиці Вишгородській, №5 стає помітним культурним осередком не тільки Пріорки-Куренівки, а й усього Києва. Дасть Бог, постане тут незабаром і православна каплиця Святителя Тарасія Константинопольського – єдина у своєму роді, про яку мріють парафіяни Пріорки.