Особливості футбольного штрафбата

Арбітри, міста, футболісти й команди підвищеного ризику

Грудневі вищолігові матчі виявилися дещо незвичними для нашого чемпіонату: вони започаткували друголігові футбольні перегони, які зазвичай припадають на весну наступного року. Та були й інші цікавинки, з історичними нюансами, і саме про них – сьогоднішня розповідь.

Минулорічний напівсезон завершився трьома вилученнями футболістів з поля. Звична ситуація, скажете ви, і матимете слушність: футбол – гра контактна, тож пристрасті змагальні вирують в кожному матчі. Тоді наголошу на винятковому для вітчизняного чемпіонату факті: тричі поспіль на проміжному фініші червону картку застосували за призначенням арбітри-дебютанти. Кожний – вперше в елітній кар’єрі, що засвідчує насправді цікавий збіг обставин апріорі. Але й це ще не все, бо кожного разу їхніми «жертвами» ставали футболісти, котрих до цього за порушення правил з вищолігової гри також не вилучали жодного разу. Таке собі своєрідне віддзеркалення дебютантських емоцій. Мова про суддів Геренду, Швецова та Венгера і футболістів Кирице, Бусаїді та Шугу. Без будь-яких узагальнень і висновків, просто – констатація фактів. Якщо хочете – інформація для роздумів. А от інші цифри та факти, з того ж таки нотатника, буквально напрошуються, щоб їх використали як аргументи в дискусії про дисципліну в чемпіонаті країни. Чи, якщо бути категоричнішим, – про чистоту нашого футболу. Наприклад, оцей: з тридцяти чотирьох команд, які в різні часи виступали серед еліти, лише одна – спортклубівська з Одеси – так і не зазнала виняткового суддівського покарання. Згоден, вона виступала в чільному дивізіоні тільки один сезон і зіграла лише вісімнадцять календарних матчів. Але охтирський «Нафтовик», як відомо, має такий же вищоліговий стаж, однак у його пасиві – дві червоних картки. А що скажете з приводу сорока вилучень з поля запорізьких металургівців, розділивши їх валовий показник на п’ятнадцять неповних елітних сезонів? Або про чотири винятково свіжих – осіннього зразка – індивідуальних штрафів у «Металіста»?.. Вилучення з поля, навіть – вимушені, обертаються для команд істотними втратами – турнірними, кадровими, фізичними, бо партнерам надалі доводиться витрачати значно більше зусиль, граючи ще й «за того хлопця». Зрештою, втратами матеріальними – червона картка «коштує» майже півтисячі доларів. А тепер спробуйте з’ясувати основну причину вилучення футболістів з поля, і отримаєте вражаючу картину: фол останньої надії, коли гравець аж такою високою ціною намагається врятувати команду від неминучого голу, в загальному балансі порушень не дотягує навіть до шостої частини, а от зовсім необов’язкові – на кшталт неспортивної поведінки, повторної гри рукою чи відкидки м’яча після зупинки дійства – становлять половину! Та й історичні «лідери» в індивідуальному заліку футбольних правопорушників – запоріжець Демченко та львів’янин Покладок, які вилучалися з поля по п’ять разів, усі свої «подвиги» здійснили саме так. Мовляв, не загнуздали емоції. Легше від таких пояснень партнерам? Питання, зрозуміло, риторичне… А може, варто й до подробиць штрафного кондуїта придивитись уважніше? Не тільки запоріжцям, звичайно, і не лише до валових показників. Як вам отакий спеціальний набір інформації: найсуворіші з чинних арбітрів – Годулян і Шебек, а найризикованіші міста – Київ, Запоріжжя та Донецьк? А додавши до нього ще й беззаперечний факт, що найчастіше футболістів усувають з ігрового майданчика в останню чверть матчу, можна використати цю інформацію навіть з профілактичною метою.