Піратство таланту
Не кожен юрист може писати вірші, музику, малювати, знімати кіно. Так само не всі письменники, художники, режисери, композитори володіють хистом Феміди. Кожен має своє робити. Інакше б ми щодень бачили безлад як у юриспруденції, так і в усіх царинах творчості. Однак і без співпраці митців та правників маємо гостру проблему.
«Інтелектуальна власність і захист авторських прав письменників» – подискутувати на цю тему й узгодити свої дії голова столичної організації Національної спілки письменників, професор Анатолій Погрібний покликав колег по перу. Однак за круглим столом зібралися не тільки літератори, а й представники всіх творчих спілок. Прийшов також один чиновник цього профілю й один, на жаль, юрист. Хоч запрошували всіх, зокрема й видавців, на яких нарікали найбільше.
Дитячий письменник Анатолій Качан чи не єдиний за круглим столом, кого ринок змусив самотужки вивчати авторське право, як кажуть, на власній шкурі. Він виграв Шевченківський райсуд, згодом апеляційний… «Хоч за законом джерелом інтелектуальної власності є передусім автор, але є десятки шляхів, як його обійти, – каже пан Качан. – Поширений спосіб, коли, обіцяючи видати книжку, видавці вимагають передачі на 5-10 років авторських прав. Видають мізерним накладом, а надалі мовчать. Виходить, сам не гам і комусь не дам». Коли ж інше видавництво хоче надрукувати ці твори, то письменник розводить руками, а новий правовласник виставляє таку ціну, що охочі видавці розбігаються. Тим часом на базарах з’являються так звані піратські видання.
«Менджують, як циган кіньми», – бідкається письменник. Такі договори викручують авторам руки. Й витрушують їхні гаманці. Проте й без договорів погано. «Якось виступали з Борисом Комаром у школі. Вчителька показує йому книгу: «Тут ваше оповідання вміщено». А він про це й не знав, – розповідає Анатолій Качан. – Виходять тематичні збірки, підручники: мало того, що ніякого гонорару не платять, навіть не повідомляють. Це ж для діток, кажуть. Уже минув час, коли підручники роздавали даром. Це передусім товар. Доходить до парадоксів: за державним замовленням видають книгу, гроші виділяють – і коректор, і технічний редактор, і друкар – всі отримують платню за свій труд. Лише з письменником не рахуються. Бува, додому до автора приходять, оббивають пороги, аби від гонорару відмовився!»
Це ж для діток, мовляв. А в письменника теж є діти. Крім книг, вони, як уся малеча, цукерок просять, нових іграшок у батька. У Польщі готували збірку для дітей, то й на один вірш в українського автора дозволу просили, гонорар надіслали, книгу. Колись в Україні було два десятки видавництв й руки вони не викручували письменникам, як нині, коли їх – понад три тисячі.
– Я втратив два фільми і аж тоді зрозумів, що треба вивчати право, – бідкається перший секретар Національної спілки кінематографістів Борис Савченко. – Доки найвищим законом у державі будуть гроші, а митці залишатимуться рабами радянської доби, доти авторське право зневажатимуть.
Представник Спілки художників Олександр Дяченко каже, що такі проблеми і в його колег. Випускають конверти, листівки, марки, а за ілюстрації на них не платять, більше того – часом навіть прізвища автора не вказують. Дорікнув він і письменникам, вимагаючи належної оплати за використані в їхніх книжках малюнки. Його колега Наталя Литовченко наголосила на проблемі знищення творів без відома авторів. Приватизуючи театри, готелі, ресторани, нові господарі викидають на вулицю скульптури й картини, якими прикрашали коридори.
Судовий експерт із досліджень об’єктів авторських і суміжних прав Мін’юсту Сергій Ступак зізнався, що «законодавство грубо порушується». За його словами, Всесвітня організація інтелектуальної власності визнала наше законодавство в цій царині одним із найкращих у світі. Проте між різними законами є розбіжності. Крім того, як каже експерт, «потрібна соціальна активність, судова практика, бо закон сам по собі не працює».
Анатолій Погрібний закликав усі творчі спілки до об’єднання зусиль у розв’язанні цієї проблеми. Виносити її треба на найширше обговорення, залучати до розмови державних високопосадовців. Кожна спілка, за його словами, має ознайомити своїх членів із законодавством, залучати до тісної співпраці юристів. Пан Погрібний виступив із ініціативою провести спільний пленум усіх творчих спілок. Не повинні осторонь стояти й журналісти, які, до речі, теж часто-густо потерпають від плагіату, незаконної експлуатації їхнього таланту. Анатолій Погрібний закликав висвітлювати у пресі хоча б ті поодинокі судові процеси, де захищають художника (і в прямому, і в переносному значенні). Щоб на прикладі показувати, що правду й право таки можна відсудити.