Популістська, маніпулятивна, агресивна…
Політична реклама на цих виборах стала головною зброєю в боротьбі за голоси виборців. Проте люди здебільшого чомусь переключають на інший канал, коли вона з’являється на екрані.
Доктор філософії Андрій Гірник, посилаючись на соціологічне дослідження, процитував найчастіше вживані відгуки населення про політрекламу: «Лише гроші на вітер викидають», «Обіцяють, а нічого не роблять», «За кого нас мають?»… Людям набридає однотипність рекламних роликів, їх дратує контрреклама, глузування з опонентів, взаємні звинувачення. Але найбільше виборців ображає популізм, нереальні обіцянки.
Після баталій минулих виборів, приходу нової влади інтерес пересічного українця до політики зріс. А ось примітивність політичної реклами не змінилася. Як і рівень політичної культури політиків. Багато партій і блоків продовжують спекулювати на минулому, незалежно від того, як вони його називають – героїчним чи злочинним. Натомість виборці більше хочуть чути про сьогодення, реальні прогнози на перспективу. Обіцянки теж залишаються примітивними. Приклад – декларування двомовності. Нема гіршої антиреклами, як щовиборів обіцяти одне й те ж. Або ж обіцяти те, чого й за законом не можна виконати. Люди вкрай негативно реагують на обман, навчилися вже розрізняти його приховані форми. Скажімо, спробу подачі політреклами у вигляді соціальної.
Ця кампанія, за словами голови Незалежної експертної ради з питань діяльності мас-медіа під час виборів Тараса Шевченка, виявила підступність окремих суб’єктів виборів. На Дніпропетровському телебаченні, зокрема, показали фільм, спрямований на дискредитацію подій Майдану і помаранчевих сил. Як з’ясувалося, замовили його представники політичної сили, що декларують примирення сходу й заходу держави.
Незалежні експерти звернулися до телевізійників із пропозицією прибрати з екранів два рекламних ролики однієї партії. В одному вчителька не пускає Марійку-ученицю… в туалет, бо та попросилася туди російською мовою. У іншому – дідусь в одязі бійця УПА штовхає в черзі за хлібом ветерана-орденоносця Червоної армії. «Я ж воював!» – каже ветеран війни. «Ти свою війну торік програв», – тішиться буцімто бандерівець. Крім зневаги до освітянської професії і приниження дітей у першому ролику, обоє мають відверті ознаки розпалювання міжнаціональної і національної ворожнечі.
Член Нацради з питань телебачення і радіомовлення Тетяна Лебедєва поінформувала, що цей державний орган постійно моніторить теле– і радіорекламу. «Ніхто висновків з попередніх помилок не зробив», – каже вона. Тетяна Лебедєва запевнила, що Нацрада не буде цензором. Проте вона рекомендує не зловживати довірою глядачів і слухачів. Якщо політики не розуміють, що негативною, популістською, агресивною рекламою підривають свій імідж – це їхні проблеми. А те, що телеканали через таку рекламу втрачають глядачів, засвідчили минулі президентські вибори. Лебедєва радить журналістам не заспокоювати себе тим, що «за зміст реклами відповідальність несе рекламодавець». Бо, якщо Закон про рекламу твердить саме так, то стаття 71 Закону про вибори покладає й на ЗМІ відповідальність за наклеп, розпалювання національної, релігійної ворожнечі, пропаганди війни, насильництва, посягання на суверенітет й цілісність держави тощо.
Найпопулярніша в Криму, за словами Тетяни Лебедєвої, «Чорноморська ТРК» потерпіла через банальне бліц-опитування жителів півострова. Райсуд вирішив, що «Чорноморка» оприлюднила «завідомо недостовірну інформацію». На думку Тараса Шевченка, довести «завідому недостовірність» у цьому випадку було практично неможливо. Тенденційність, очевидно, мала місце. І якщо хтось із опитаних недобре відгукнеться про певну партію, то це його думка, позиція. Навіть якщо пролунала недостовірна інформація, то її партія могла б спростувати, вимагати ефіру для виступу-відповіді, а не призупинення мовлення телеканалу до закінчення виборів. На думку експертів, позивачам, вочевидь, не стільки бліц-інтерв’ю не сподобалося, скільки незалежна позиція телекомпанії загалом. Мабуть, не випадковий і такий збіг: перед парламентськими виборами 1998 року вісімнадцять передавачів «Чорноморки» теж вимкнули. Минулого разу це зробила тодішня влада, нині – опозиція.