Податки – за місцем проживання

Майже кожен із нас бажає кращого життя, якщо не для себе, то хоча б для своїх дітей. «Краще життя» вимірюється не лише хорошим вихованням та належною освітою, але й матеріальним добробутом. Так би мовити, задоволення первинних потреб, створення нормальних умов повсякденного життя, що дає змогу відчувати себе повноцінною людиною.

І саме тому велика кількість працездатного населення намагається знайти більш високооплачувану роботу. Але чи ж так легко знайти таку роботу в Київській області? Зважаючи на економічний стан України, коли знизився рівень виробництва, банкрутує велика кількість підприємств промислового та сільськогосподарського спрямування, не можна не помітити, що все це стосується і однієї із найрозвинутіших областей – Київської. Чого вартий лише той факт, що у 36 відсотків громадян України заробітна плата не перевищує рівень прожиткового мінімуму (423 грн. на одну особу в розрахунку на місяць), тоді як лише у 10 відсотків працюючих заробітна платня відповідає встановленому прожитковому мінімуму, як сказав Іван Сахань, міністр праці та соціальної політики ще на початку листопада 2005 року (дані з електронного джерела).

Тому люди у пошуках місця під сонцем починають мігрувати: хто до Києва, хто до інших великих обласних центрів, хто до країн СНД, а в тих, у кого є можливість, – то й за кордон. За даними статистики, 2004 року кількість вибулих по Київській області становила 31746 осіб.

Але існує і так звана прихована міграція. Велика частина населення Київської області працює в Києві, де більше можливості знайти цікаву та більш високооплачувану роботу. За статистикою, потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць по Київській області становить 5840 осіб.
Відповідно, всі податки, що відраховуються із заробітної плати працівників з області, надходять до столичного бюджету. І це помітно: Київ розвивається швидкісними темпами на тлі загального економічного занепаду в українській провінції. У столиці будують, відкривають супермаркети, дитячі майданчики, спеціалізовані клініки, салони краси тощо. А в Київську область, виявляється, інвестувати не дуже цікаво. Тому й маємо таку різницю в рівні життя. І такий зубожілий вигляд районних центрів. Адже немає грошей – немає розвитку. Інфраструктура міст, містечок і сіл області занедбана, автошляхи в  жахливому стані. Варто від’їхати на кілька десятків кілометрів від міста,  як дороги стають бездоріжжям.

Що вже говорити про те, чим займається у вільний час підростаюче покоління. Окрім ігрових автоматів, місцевих «дискотек», їм подітися нікуди. Адже де в місцевому бюджеті візьмуться гроші на ремонт та будівництво спортивних майданчиків та стадіонів, кінотеатрів, будинків творчості, бібліотек, а особливо на оплату праці справжніх спеціалістів, які спроможні зацікавити юних нормальним творчим і спортивним дозвіллям та соціальною активністю?

Виникає питання, як розв’язувати проблему справедливості перерозподілу податків, що набирає загрозливих масштабів.

З цього приводу генерал-лейтенант міліції, кандидат юридичних наук, заслужений економіст України Василь Грицак вважає: «Ситуація несправедливого розподілу податків, що сплачує населення, яке працює в Києві, а проживає в області, постало вже давно. Проблему слід розв’язувати на державному рівні. Міста, селища та села не піднімуться з колін, поки не буде справедливого перерозподілу податків, які сплачують громадяни».

На думку Василя Грицака, правильно було б спрямовувати податки, що сплачують люди, які працюють на підприємствах, за місцем проживання. За підрахунками спеціалістів Київського інституту соціології, нині в Києві «осідає» близько 810 млн. гривень у рік, які могли б поповнити місцеві бюджети районів Київської області.  Не кращий стан і в інших областях України. Загалом райцентри, селища та села  щорічно недоотримують понад сім мільярдів гривень.

А цих грошей вистачило б не лише для реанімації виробництва, але й для зниження соціальної напруги та помітного неозброєним оком дисбалансу між столицею, обласними центрами та селом.

Андрій ІВАНЧЕНКО