До Італії – не за медалями, а грошима

Якби всіх українців, які проживають на Апеннінському півострові, зібрати докупи, то італійці отримали б іще одне місто, яке за чисельністю не поступалося б олімпійському Турину чи сонячній П’яченці. Адже, як свідчить статистика, нині в Італії 500 тисяч українців. І це лише офіційно.

Щоб виїхати до Італії, громадяни України, як правило, використовують туристичні тури, під час яких мають змогу знайти роботу, або ж їдуть у визначене місце, де на них чекають роботодавці. Закордонний маршрут найчастіше починається на західному кордоні України – у Чопі чи Ужгороді.

– Зазвичай автобус з туристами та майбутніми нелегальними емігрантами належить угорській чи словацькій транспортній компанії і через Австрію рухається у напрямку Італії. Зупиняючись на автовокзалах великих міст, вони висаджують пасажирів, – розповідає колишня київська медсестра, а нині неаполітанка Лідія Осипович, яка вже три роки живе в «італійському чобітку».

Поїздки організовують туристичні фірми, ціна коливається. Скажімо, 1994 року віза до Італії в туристичних агенціях Києва коштувала $170-190, доїхати до Італії з туристичною групою – $110-120. Проте вже 2001 року шенгенська віза коштувала $270-330…

Нині ця сума значно вища. Причому, якщо у 1991-1998 роках до Італії в’їжджали здебільшого за візою, яку видавали в італійському консульстві, то після деяких обмежень з боку італійських компетентних органів українці з 1998-1999 рр. могли потрапляти до Апеннін за шенгенськими візами інших країн – Іспанії, Австрії, Франції, Німеччини, консульські відділи яких були лояльнішими.

Із 2000 року консульські відділи країн Європейського Союзу неофіційно, але обмежили видачу віз жителям західного регіону. Щоб отримати закордонний паспорт, люди змінювали свою прописку з усіма наслідками цієї процедури. При цьому ціна нового закордонного паспорта (враховуючи всі витрати) могла коливатися від $150 до 500. Зрозуміло, що особа, яка заплатила такі гроші лише за оформлення проїзного документа, потрапивши до Італії, й не подумає повернутися в Україну, принаймні, найближчі кілька років.

Потенційних нелегалів можна розділити на кілька груп: ті, що їдуть до знайомих та рідних, які вже знайшли роботу для новоприбулого; ті, що телефонують потенційному роботодавцеві, який приїжджає забрати новоприбулого; ті, що шукають або чекають на потенційного роботодавця на так званому чорному ринку робочої сили, який існує у кожному великому місті (у Неаполі – це п’яцца Гаррібальді біля залізничного вокзалу, у Ріміні – набережна); ті, що під час туристичного туру самостійно шукають собі роботу.

Найбезпечніше буде приїхати до знайомих чи близьких людей, які можуть надати притулок. Якщо приїхати безпосередньо до роботодавця, то він може запропонувати менш вигідні умови, ніж попередньо було домовлено. Найнебезпечніший шлях – це пошук праці на так званих чорних ринках. Якщо діяти через посередника, робоче місце може коштувати від $100 до 400, але є цілком реальна загроза потрапити в боргове рабство.

– Майже 99 відсотків українців, які проживають нині в Італії, – здебільшого представники нової еміграції. Це люди, які не від доброго життя залишили батьківщину, – каже народний депутат, керівник депутатської групи Верховної Ради України з міжпарламентських зв’язків з Італійською Республікою Ігор Осташ, який нещодавно повернувся з провінції Неаполь регіону Кампанья.

Пану Осташеві вдалося зустрітися з губернатором провінції Неаполь, доктором Рікардо Ді Пальма, заступником губернатора регіону Кампанья з питань соціальної політики, імміграції та еміграції, доктором Розою Д’амеліо, головою Ради депутатів регіону Кампанья Сандрою Люнарто та іншими представниками місцевої влади. Під час зустрічей обговорювався широкий комплекс питань двостороннього співробітництва, насамперед проблема захисту прав наших співвітчизників в Італії. Йшлося зокрема про створення спеціальної телепрограми, а згодом, можливо, і цілого телеканалу для українців.

Ігор Осташ відзначив готовність тамтешньої влади активно допомагати нашим землякам. Уже заплановано створення спеціальних навчальних центрів, які за рахунок бюджету цієї країни готуватимуть працівників соціальних служб. Після навчання в такому центрі українці зможуть легально працювати, користуючись усіма перевагами дипломованого працівника соціальної сфери. Незабаром мають ухвалити урядовий акт, який дозволить легалізуватися мігрантам, які перебувають на території Італії.