«Між пеклом і раєм» з погляду вічності
«Ви наша…» Такі слова від свого керівника, певно, хотіла б почути кожна людина. Особливо ж творча. Та адресував їх головний редактор «Вечірнього Києва» Олександр Балабко письменниці, оглядачу столичної «Вечірки» Галині Тарасюк. І ми, вечірківці, які прийшли до Національної Спілки письменників на творчу зустріч із номінанткою на Шевченківську премію Галиною Тарасюк, усі щиро зааплодували. Вона – наша. І не тільки як колега по перу, – наша за духовною спорідненістю.
Велелюдна зала Спілки, яка вже чула-наслухалась високих і різних оцінок творів красного письменства, того вечора вирувала емоціями-одкровенням метрів сучасної літератури. Кожен, хто прочитав книжку Галини Тарасюк «Між пеклом і раєм» (сама авторка називає її романом-гіпотезою), побачив у цьому творі щось своє. Так і буває з великими, неординарними полотнами, в які заглиблюєшся – і розкривається нова, інша грань. Письменник Василь Фольварочний, який багато років працював на Буковині й знав пані Галину ще молодим літератором, побачив у цьому романі її зрілий талант, що яскраво пломеніє поміж зірок на небосхилі сучасної української літератури.
«Це справжній майстер, – сказав про пані Галину і Юрій Мушкетик. – За рівнем психологізму небагато творів зрівняється з романом «Між пеклом і раєм». Як зізнався Анатолій Дімаров, він запитав якось пані Галину, коли їй краще пишеться. «Коли можу викричатись, тільки тоді сідаю писати», – почув у відповідь.
А письменник-літературознавець Михайло Наєнко характеризував роман із погляду вічності, бо, власне, в ньому оціню-ється минувшина і сучасність.
Авторка звертається до образу преподобного Антонія, який був і засновником українського чернецтва, і першим духівником київських князів, і просвітителем, україн-ським державником. Його думкам суголосні поривання героя роману – кінорежисера, який хоче знімати кіно й шукати істину в сучасному житті. Роман, який пані Галина присвятила пам’яті свого чоловіка кінорежисера Володимира Андрощука, багатоплановий і публіцистичний. Професор На-єнко захоплено говорив-дивувався – як авторці вдалося знайти таку форму, якої досі не було? Про асоціації, паралелі, про «мозаїку» тексту – і про змальоване сучасне життя в історичному контексті. Про позитивного героя, який будить читача.
Письменники Віталій Дончик, Анатолій Погрібний, Петро Осадчук, Олена Логвиненко зауважили пуб-ліцистику, сюжети з життя, якими так вправно володіє Галина Тарасюк. Бо ж вона – і майстерний газетяр, який черпає знання життя від щоденних зустрічей із героями своїх газетних публікацій.
А ще її натхнення – з рідної батьківської хати на Вінниччині, де завжди був дух національний, від батька Тимофія Омеляновича – сільського інтелігента. Той дух рідного дому давав їй снагу, і коли 1989-го відроджувала із забуття газету 30-х років XX століття, першу на Буковині українську демократичну – «Час». І коли на тій же Буковині з першим подихом української незалежності на межі II і III тисячоліть відновила жіночу громаду, засновану ще в XIX столітті Ольгою Кобилянською. І коли писала свій роман.