Коли Буря приносить радість
У той саме час, коли ми всі потерпали від хрещенських морозів, у столичному зоопарку сталася приємна подія – гімалайська ведмедиця Буря народила двох малят. І хоч із того дня минув вже майже місяць, працівники й досі обережно заходять в «барлогу», аби не потурбувати клишоногої мами та її дитинчат. Не встановили ще й статі новонароджених, але впевнено говорять, що ведмеді – і самка, й малеча – почуваються добре, бо вже не тільки смокчуть молоко, а іноді й повзають по імпровізованому житлу. Сподіваються, що наприкінці березня – початку квітня їх уже зможуть навіть показувати відвідувачам. А оскільки це вже друга двійня Бурі, заступник директора Київського зоопарку Любов Коротка згодилася розповісти про цих цікавих тварин.
Клишонога турботлива мама
Чесно зізнаюся, що для себе багато чого відкрила. А спочатку була досить сконфужена, бо, зателефонувавши до Любові Іванівни, аби домовитися про «фотосесію» з ведмежатами, почула: «А ви уявляєте, якого вони розміру?» Виявляється, майбутні хижаки з’являються на світ маленькими й абсолютно безпомічними. Уявіть, у стодвадцятикілограмової мами народилося двоє дитинчат з масою тіла по... 250-300 грамів. В оленихи, наприклад, що приблизно важить стільки ж, як і ведмедиця, немовля важить не менше як вісім кілограмів і вже через кілька годин після появи на світ прудко бігає. А ведмежата навіть у місячному віці крихітні й сліпі та голенькі. Тільки через два місяці малята покриються шерстю і почнуть бачити та чути. А от підрости вони не дуже встигнуть – важитимуть не більш як два кілограми.
Буря, за словами доглядача, як, до речі, й інші ведмедиці, – турботлива й самовіддана мама. Чотири роки тому двох своїх дитинчат вона годувала молоком понад півроку, а потім ще цілих два роки вчила їх ведмежому уму-розуму.
Новонароджені ж ведмежата поки що здебільшого сплять і смокчуть мамине молоко.
Коли вони підростуть і почнуть бавитися, штовхатися, грайливо битися і до всього виявляти інтерес, кажуть у зоопарку, за ними та їхньою мамою буде дуже цікаво спостерігати. Ведмедиця виявляє дивне терпіння, дозволяє дітям залазити на себе, кусати і смикати. Правда, часом вона може розгніватися й шльопнути пустуна. Побачивши щось невідоме, стає дуже суворою. Оскільки гімалайські ведмеді в природі багато часу проводять на деревах, то дитинчат змалку вчать лазити по них. Ведмедиця-мати часом схожа на жінку-матір, особливо, коли пестить і плекає своїх малят, лежачи на спині чи сидячи навпочіпки або притулившись спиною до дерева.
Виростуть чорні красені
Оскільки ведмедиця зайнята вихованням дітей, довелося поспостерігати за батьком сімейства. Він не такий незграбний, як бурий ведмідь, і стрункіший за нього, якщо так можна висловитися про цю загалом вайлувату тварину. У гімалайського клишоногого, як у борця, розвинуті плечовий пояс і груди, ноги досить міцно стоять на землі й передні сильніші задніх. Голова з оригінальною гостроносою мордою, порівняно великими округлими вухами і широким плоским чолом. У нього на відміну від бурого одноплемінника шерсть блискуча й чорна, а на грудях велика біла пляма, що нагадує чайку, яка летить. Крила її простягаються аж до шиї, ніби прагнучи обійняти її.
Як пояснили мені в зоопарку, білогрудий, або гімалайський ведмідь лише родич бурому, до того ж не дуже й близький. Це зовсім інший зоологічний вид ссавців із мудрованою латинською назвою «Урсус тибетанус». Подібність цих двох видів ведмедів приблизно така ж, як у тигра з леопардом.
Живе цей цікавий звір у Південно-Східній Азії від Гімалайських гір і аж ледве не до екватора. На півдні російського Далекого Сходу – в Амуро-Уссурійському краї – найпівнічніша частина його ареалу.
Білогрудий ведмідь набагато менший бурого. Навіть у природі чорні самці не бувають важчими за 200-220 кілограмів, у той час, як їх брунатні родичі іноді сягають чотирьох-п’яти центнерів.
Талановиті актори й верхолази
Гімалайські ведмеді сильні і водночас дуже спритні. Якщо пощастить побачити його на арені цирку, ви переконаєтеся, що це справжній гімнаст і акробат. Він красиво стрибає, ходить по канату на задніх лапах і вниз головою, моторно бігає на ковзанах. Білогруді до того ж досить кмітливі, тому, кажуть, їзду на велосипеді і навіть мотоциклі освоюють швидко.
Характерна риса гімалайського ведмедя – напівдеревний спосіб життя. На деревах він добуває корм, там же рятується від ворогів і надокучливих комах. На зиму, як і його бурий побратим, у природі надовго залягає в барліг, але влаштовує його в дуплах великих дерев.
Як відомо, бурі ведмеді лише в дитинстві та ранній юності лазять по деревах. А от чорні це роблять усе життя й однаково спритно. Кігті в них міцні, круто загнуті й гострі, а лапи, особливо передні, дуже сильні. На вершину найбільшого дерева, а в уссурійській тайзі є й 30-метрові зелені гіганти, він вибирається запросто. Ну, а вниз звір із такої висоти спускається за дві-три секунди. З дерев висотою чотири-шість метрів він просто зіскакує!
Доглядач стверджує, що в гімалайських ведмедів – відмінна пам’ять, причому вони добре пам’ятають і добро, і зло. Та й діапазон настроїв у клишоногого досить широкий – від миролюбного-добродушного і філософськи-спокійного до вкрай збудженого і навіть злого. Проте на людей цей звір, як запевнили мене в зоопарку, безпричинно ніколи не нападає, навіть після по-стрілів і поранень здебільшого тікає.
Майже вегетаріанці
Оригінальний гімалайський ведмідь і за своїми гастрономічними уподобаннями. Його їжа на 85 відсотків рослинного походження. З насолодою і безсумнівною користю для свого організму він їсть горіхи, жолуді, різні ягоди, траву і молоді паростки дерев і чагарників, соковиті цибулини і корені рослин. Білогрудий ведмідь рідко кривдить навіть пташку чи малого звірка. Правда, любить ласувати мурахами та іншими комахами чи молюсками. Не погребує й жабою. Адже і йому потрібна білкова їжа тваринного походження. Щоправда, в зоопарку проблем із добуванням їжі у білогрудих ведмедів, як і в їхніх бурих родичів, немає. А з поповненням сімейства їм ще й підсилили та урізноманітнили раціон. Особливо мамі-ведмедиці. Аби новонароджені швидше росли й набиралися сил, киянам на радість і втіху.