Біло-чорні реалії Києва
Збільшення в нашій столиці кількості мігрантів із країн Азії та Африки перетворює її на багатонаціональне місто, як-то Вашингтон чи Монреаль. Такий висновок робить американський дослідник Блер Рабл, який порівнює ці міста у своїй новій книжці «Створення багатонаціонального капіталу: транснаціональні мігранти у Монреалі, Вашингтоні та Києві».
Під час поїздок до Києва Рабл провів численні інтерв’ю з новими іммігрантами та місцевими чиновниками. У виступі в Інституті Кеннана у Вашингтоні Рабл відзначив, що іммігрантська громада Києва загалом задоволена своїм становищем та можливостями для розвитку. Водночас, на його думку, місцева влада досі не хоче визнавати змін у національному обличчі міста.
Вісім років тому група американських науковців відвідала школу в Троєщинському районі Києва. Там вони з подивом зустріли не лише школярів-українців, а й дітей із Анголи, Афганістану та Монголії. Саме ця зустріч підштовхнула директора Інституту Кеннана Блера Рабла на дослідження нового феномену української столиці.
Однією з особливостей Києва дослідник вважає те, що більшість іммігрантів не планувала надовго залишатися в українській столиці. Приміром, дослідник розповідає про афганця Махмуда, родина якого залишила Афганістан 1993 року і прибула в Україну, щоб звідти поїхати далі до Європи. Він ніколи не думав, що залишиться в Києві більше, ніж на десять років. Махмуд із родиною отримали в Україні статус біженців після того, як заплатили хабарів на 450 доларів. Нині вони мають власну квартиру, працюють на Троєщинському ринку, у Махмуда народилася друга донька.
Як зазначає у своїй праці Рабл, у Києві Махмуд зміг забезпечити своїй родині таке життя, про яке він не міг би і мріяти, якби залишився в Афганістані. І таких, як Махмуд, за спостереженням Рабла, в Києві стає дедалі більше. Тому, починаючи з 2003 року, кількість осіб, які звертаються за українським громадянством, перевищує кількість тих, хто від нього відмовляється. Отже, робить висновок дослідник, Київ поступово перетворюється на космополітичну метрополію на кшталт великих міст Західної Європи та Північної Америки.
Водночас, за словами Рабла, українські урядовці досі відкидають цю нову реальність і не розробляють програми підтримки іммігрантів. Та, незважаючи на ігнорування з боку влади, нові іммігранти швидко організовують громади і легко адаптуються до нових умов існування.
Рабл каже, що загалом українці доволі толерантно ставляться до іммігрантських громад, хоча є й певні винятки.
Минулорічні заворушення в іммігрантських кварталах Парижа, на думку Рабла, мали б змусити українських чиновників серйозніше поставитися до цієї проблеми. А незабаром Рабл збирається провести нові дослідження іммігрантських громад у чотирьох інших містах України.