Найперша медаль для України
Після втрат, падінь і розчарувань– свято й на нашій вулиці
Учора «жовто-блакитні» бодай трохи побронзовіли в олімпійському Турині. Біатлоністка Лілія Єфремова, промчавши спринтерською дистанцією без жодного промаху на вогневих рубежах, фінішувала третьою і найпершою з українок зійшла на п’єдестал пошани. З почином, національна командо!
Історичний заспів біатлону
Акцентуємо увагу не лише на символічному збігові обставин: саме біатлон забезпечив нам три олімпійських медалі в новітній історії і саме спринтерська гонка в Ліллегаммері дванадцять років тому була найпершою медальною – також, до речі, «бронзовою» для України.
Україна, зрозуміло, далеко не гегемон у сучасному зимовому спорті. Бо ні кліматичні передумови, ні рівень інфраструктури не відповідають вимогам сьогодення. Реалії такі, що навіть найкращі вітчизняні спортсмени апріорі поступаються представникам північних країн.
Однак успіхи в біатлоні засвідчують, що й за цих, аж ніяк не сприятливих обставин, можна і треба боротися за місце під олімпійським сонцем. Валентина Цербе – «бронза» зразка 1994 року. Олена Петрова – «срібло» 1998-го. Нарешті, бронзова відзнака Лілії Єфремової. Це відповідь скептикам і нездарам, які звикли ховати свої прорахунки за «об’єктивними» виправданнями. Але водночас – орієнтир для тих, хто не бажає стуляруч миритися зі статусом аутсайдера.
Якщо можуть здолати інерцію пристосуванства біатлоністи, то ніхто й ніщо не перешкодить зробити цього й іншим представникам зимових видів. Лижникам, наприклад, або майстрам фігурного катання чи фристайлу. Так хочеться вірити, що це не останній наш успіх у Турині.
Щаслива зоря Єфремової
Лілії Єфремовій – двадцять вісім. Вона – динамівка з Сумської області й олімпійська дебютантка. До нашої національної команди дівчина, що народилася в Росії, потрапила після кількарічних пошуків і розчарувань. Цікаво, що до цього її переглядали в білоруській збірній, але визнали малоперспективною і в підсумку «обміняли» на вихованку українського спорту Олену Зубрилову. Кажуть, все, що робиться, – на краще. Зубрилова так і не примножила олімпійських успіхів білорусів. Україна з Єфремовою, схоже, не прогадала. Кілька останніх років саме вона задає тон у нашій команді, а на передолімпійському етапі Кубка світу – стала бронзовою призеркою. Для Єфремової, яка доволі швидко долає дистанцію, найбільший клопіт – стрільба, з якою пов’язані й найбільші розчарування. Цього разу Лілія була бездоганною на вогневих рубежах, а решта для неї – справа швидкості. На фініші лідерка української команди поступилася лише француженці та шведці. Зате позаду залишилися всі – і росіянки з білорусками, на яких колись зробили ставку ті, хто не повірив у щасливу зорю провінційної біатлоністки Єфремової. Браво, Ліліє! А що, як попросимо на «біс»?..
Від Лілії до Лілії
Шкода, проте до цього вітчизняна команда стояла на ногах неміцно. Не лише в переносному – в прямому значенні цих слів також. Не впоралася з примхливою і взагалі недосконалою туринською трасою саночниця Наталя Якушенко. Ще за кілька днів така ж біда спіткала 19-річних Олега Жеребицького і Романа Язвинського. Добре, що все обійшлося гулями та синцями – без переломів і струсу мозку. Та з олімпійськими мріями їм, як і гірськолижникові Миколі Скрябіну, довелося таки розпрощатися. Але й це ще не все. Ні Валентина Шевченко, з якою ми пов’язували особливі надії, ні біатлоністи та лижники потішити Україну олімпійською славою також не змогли. На цьому тлі навіть шосте місце саночниці Лілії Лудан – абсолютне повторення результату чотирьохрічної давнини – було сприйняте ледь не як максимум наших можливостей… Може, то й доля випробувала нас усіх – і тих, хто в Італії, і тих, хто в Україні – на міцність не лише фізичну, а й духовну?.. Ми – в шерензі медалістів. І до фіналу ще є час і сили, аби сподіватися на примноження звершень.