Фатальний кіоск
На лаву підсудних Михайло Бовтюк потрапив у неповні 18 літ. За свої злодійські витівки отримав 10 років позбавлення волі. З конфіскацією майна. Відбути повний термін покарання хлопцеві не судилося. Був звільнений умовно-достроково. Здавалося, мав би зробити висновки. Проте над своєю подальшою долею не замислився. Пішов добувати гроші, які здебільшого використовував на ширку, протореною стежкою.
Людина, що проходить крізь ґрати
Одразу після звільнення Мишко влаштував справжнє полювання на київські квартири. Найбільше його приваблювали будинки, розташовані на житловому масиві Сирець. Почав з вулиці Олени Теліги. Звісно ж, уночі. Спочатку уважно придивлявся до вікон. Вони мали бути легкодоступними. Цього разу такі знайшов на другому поверсі. Без проблем визначив вхід до квартири. На її сторожі стояли сучасні металеві двері. Проте зловмисник до сталі і пальцем не доторкнувся. А лише натиснув на кнопку дзвінка. А потім ще, ще й ще. За дверима – гробова тиша. Що й треба було довести.
Зраділий Бовтюк вискочив на вулицю, ухопився за трубу. За мить опинився на балконі. Необачні господарі тамтешні віконця залишили незачиненими. З допомогою слюсарних інструментів Михайло впорався з ґратами, що нібито надійно охороняли вхід до квартири від непрошених гостей. Розбив скло. І як хазяїн упевнено завітав до чужої оселі.
Відчував: обстановка в квартирі не з дешевих. Тут є чим поживитися. Проте час невпинно спливав, а зловмисник так нічого путнього і не знайшов. Усе було велике й громіздке. Він же шукав невеличке й дорогоцінне. З розпачу Мишко прихопив системний блок од комп’ютера. Відходив тим же шляхом, що й потрапив до помешкання. Наступного дня викрадену річ продав незнайомому чоловікові. Зійшлися на ціні 100 гривень.
За двадцять днів обрав новий об’єкт. Цього разу хлопця зацікавила квартира в одному з будинків, що на Гоголівській. Вельми привабливим виявився й поверх – перший. Дарма, що вікна прикривали сталеві ґрати. Уночі від умілих рук Бовтюка не встояли й вони. Розбив скло без особливих труднощів. Тож за мить опинився в омріяному помешканні. Одразу ж прихопив аудіо- та відеотехніку. Цього разу пощастило знайти золоті прикраси. Їх засунув у кишені. Не зволікаючи, вистрибнув у вікно.
Як тільки розвиднілося, Михайло поквапився до Куренівського ринку. Там знайшлося чимало охочих придбати вельми привабливий і недорогий товар. Зловмисникові вдалося виручити 500 гривень.
Ще через три тижні квартирний злодій повернувся на вулицю Олени Теліги. Тут його знову привабили вікна другого поверху. Ухопившись за ґрати на першому, хлопець підтягнувся й опинився на потрібному балконі. Благо, кватирка там була відчинена, тож без будь-яких проблем прослизнув в отвір. Із собою прихопив золоті прикраси. Речі збув, що називається, не відходячи від каси. Продав нічному таксисту.
Жебрацька комуна
Опісля Бовтюк, так би мовити, на деякий час припинив гастролювання по квартирах. Заліг на дно. На те була вагома причина. Усерйоз захопився п’ятнадцятирічною жебрачкою Марією Грошиною. Тож 22-літній нічний «майстер» перекваліфікувався в жебрака.
Жили комуною. На горищі однієї з будівель, що на вулиці Богдана Хмельницького. Окрім Мишка й Марійки, притулок тут знайшли сумчанин Антон і киянка Ольга. Іноді до них навідувався Кіндрат.
– Колись із батьками ми мешкали на вулиці Героїв Дніпра, – каже Оля. – Зараз точної адреси вже й не пригадаю. Де мої рідні тепер – не відаю. Та мені це зовсім байдуже. Головне, маю хороших друзів…
Знедоленими себе не вважають – їм тут добре й весело. Кожному, як кажуть, своє.
Трохи оговтавшись од чар дівчини, Михайло Бовтюк вирішив якомога швидше вибиратися з цієї помийної ями. Інакше трясовина неминуче засмокче і його. Інша річ – квартирні крадіжки. Робота чиста й доволі прибуткова. Проте від себе «не відпускала» неповнолітня жебрачка. Вкотре примушував себе залишатися в цьому кишлі, аби на ранок знову жебракувати.
Кінець квартирного злодія
Одного осіннього дня «п’ятірка» рушила в напрямку Подолу. Звичайно, у пошуках жебрацького щастя. На «точках» «запрацювалися» до опівночі. Виручити вдалося небагато. «Додому» поверталися пішки. Піднялися до Європейської площі. Минули майдан Незалежності й опинилися на Пушкінській. Процесія розтягнулася на кількасот метрів.
– Ми втрьох ішли далеко попереду, – пізніше свідчила Ольга. – Марія з Мишком загальмували на Пушкінській. Я обернулася й при світлі ліхтарів побачила, як чоловік із дівчиною про щось активно розмовляли. Жести Михайла були спрямовані в бік кіоску, що стояв неподалік пари. Ми трохи почекали, але вони не квапилися нас наздогнати. Тож вирішили йти додому спочивати, без них.
А в цей час Бовтюк умовляв Марію пограбувати кіоск із продажу періодичних видань. Сказав, аби та цеглиною вибила скло. Дівчина послухалася. Михайло руками розтягнув грати, акуратно підхопив подружку, щоб та, не дай Боже, не порізалась. За мить худе тіло прослизнуло всередину приміщення. Їм вистачило кількох хвилин, щоб спакувати дві величезні сумки. Усього ж викрали майна на 1646 гривень. Невдовзі двоє зловмисників з’явилися в кишлі, де їх і здибали правоохоронці.
– Тієї ночі у складі мобільного патруля ніс службу по охороні громадського порядку, – розповідає один із міліціонерів. – О 3-й годині 40 хвилин черговий по районному управлінню повідомив, що на вулиці Пушкінській, 14, невідомі проникли до газетно-журнального кіоску. Патруль виїхав за вказаною адресою. Угледіли розбите скло. Усередині кіоску – безлад. Поруч, зрозуміло, нікого не було. Ми почали відпрацьовувати прилеглу територію. Раптом помітили силуети кількох людей, які промайнули в будинку на вулиці Богдана Хмельницького, 10. Не гаючи часу, навідались туди. Затримали молодика з повною сумкою в руках. Та трьох неповнолітніх. Біля однієї дівчини стояла друга ноша, також з товарами з кіоску.
Як з’ясувалося пізніше, Кіндрат устиг заховатися, а потім зник безслідно.
Суд визнав Михайла з Марією винними. Бовтюка – за статтями 185 ч. 3 (крадіжка, поєднана з проникненням у житло та інше приміщення) і 304 (утягнення неповнолітніх у злочинну діяльність), Машу – за статтею 185 ч. 3 Кримінального кодексу України. На підставі статті 70 (призначення покарання за сукупністю злочинів) Михайлові Шевченківський районний суд міста Києва призначив покарання – чотири роки позбавлення волі, неповнолітній же Грошиній із застосуванням статті 69 (призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом) – 1,2 року.