Екскурсія в юність
9 січня 1956 року у «Вечірньому Києві» було надруковано невеличке повідомлення: «У Києві, в широкоекранному кінотеатрі «Жовтень» почав демонструватися кіножурнал «Радянська Україна» № 1, який знято на Українській студії хроніко-документальних фільмів. Це перший широкоекранний фільм виробництва українських студій. У кіножурналі – нариси про столицю України, про Каховську ГЕС, сільськогосподарську виставку і колгоспний ярмарок у районному центрі Мар’янівка Сталінської обл.».
Тоді кінотеатрові «Жовтень», що був збудований на вулиці Костянтинівській 1931 року, виповнилося 25. Побувати на 75-річному ювілеї кінотеатру в січні 2006 року мали змогу всі, хто бажав. Оскільки нині кінотеатри столиці (і не лише столиці) переживають не кращі часи, мені захотілося дізнатися, як же вдалося зберегти «вогнище пролетарської культури». Відновити хронологію подій одного з найстаріших кінотеатрів Києва допомогли часописи минулих років. Згідно з програмою першого п’ятирічного плану в Україні мали збудувати 25 нових кінозалів, серед яких один у Києві. В «обов’язки» нових театрів входила не лише демонстрація фільмів, а ще й культурне обслуговування публіки під час очікування початку сеансу. Тож у проектах нових кінотеатрів передбачалися велике фойє, бібліотека-читальня, кімнати для відпочинку, буфет і навіть подекуди пневматичний тир.
Будівництво нового кінотеатру розпочалося 1929 року за проектом відомого архітектора В. Рикова, і на початку 1931 року на вулиці Шолом-Алейхема (тепер Костянтинівській) постала будівля, яка стоїть і досі. Перша її назва – «9-е Держкіно» поступилася місцем перед «Першим пролетарським кінотеатром ім.Г.Петровського», згодом – «Третім КСМ звуковим кінотеатром». У роки окупації Києва деякий час він був «Глорією». З ім’ям «Жовтень» дожив до наших днів.
Здається, весь бомонд столиці прийшов вітати ювіляра: режисер кіно і телебачення Євген Солнцев, композитор Володимир Бистряков, художник і кінорежисер-документаліст Юлія Лазаревська, художній керівник театру «Колесо» Ірина Кліщевська, актори театрів, наукові працівники музеїв Києва. До початку свята глядачі мали змогу подивитися виставку кінопроекторів, ознайомитися з буклетом, на 24 сторінках якого вміщено всю біографію кінотеатру.
Розмову розпочав керівник Головного управління культури Києва Олександр Биструшкін, який відзначив самовіддану роботу директора кінотеатру Любові Горделадзе. Потім спогадами поділилися ті, хто виріс на Подолі, хто приходив чи приїздив до «Жовтня» з центру міста, з Нивок, з Печерська.
Подоляни висловлювали подяку директору, працівникам кінотеатру за те, що вони роблять життя на Подолі сучаснішим, цікавішим.
Володимир Бистряков під власний акомпанемент виконав пісню про старе кіно, актори театру «Колесо» «зіграли» своє привітання. Заслужена артистка України, актриса Національного академічного театру російської драми ім.Лесі Українки Тетяна Шеліга прочитала вірш Костянтина Симонова, потім почала згадувати, як вона в юності з подругами з центру їздила сюди, в «Жовтень», аби ще і ще раз подивитися улюблений фільм.
Не залишився в боргу й кінотеатр, який заснував свою премію для тих, хто допомагає постачати в кінопрокат нові українські й зарубіжні кінострічки. Назвали і перших її лауреатів.
А потім демонстрували фільм, яким відкрився кінотеатр 75 років тому. На екрані – «Гегемон». Поряд зі сценою – тапер. Музичний супровід «німого» фільму допомагав глядачам не лише побачити країну «в буднях великих будов» першої п’ятирічки, а й опинитися в обіймах часу, що минув. Для людей старшого покоління це було поверненням в юність. Для молоді – екскурсією в історію. А для всіх разом – святом, яке подарував «Жовтень».
Світлана КУСАКІНА