Під личиною аристократа

Не секрет, що квартирне питання хвилює багатьох журналістів. Тому не дивина, що серед потерпілих від нових мавроді виявився не один наш колега. Мій давній добрий знайомий Антон виклав 60 тисяч доларів за майбутню квартиру сина. А щоб отримати її в акурат до синового весілля, що планується на осінь 2006-го, він ще й послугу зробив керівникам компанії «Еліта-Центр» – допоміг підготувати та розмістити рекламні матеріали.

Перший шок від пережитого та докорів дружини в Антона, на щастя, минув і тепер він уже навіть здатен іронізувати з ситуації, в яку потрапив. «Хотілося хоч сина прилучити до еліти, – намагається жартувати. – Хто б міг подумати, що усіх кинуть?! Адже серед обдурених не лише журналісти. І, завваж, відомі та популярні. Здебільшого в будинку в престижному районі Оболоні мали оселитися успішні бізнесмени, банкіри, підприємці, а також діти і родичі народних депутатів та урядовців, навіть із секретаріату Президента було кілька представників. Останні, як і більшість журналістів, узяли кредити. Тепер доведеться десять чи й більше років відробляти. Особливо шкода двох братів по перу, які продали власні непогані квартири, сподіваючись на ще кращі, а тепер узагалі залишилися на вулиці».

Хоча й розумію, що не дуже коректно, але все ж запитую, чи не виникало хоча б якихось сумнівів. Антон зізнається, що йому не все було зрозумілим з майданчиком під будівництво, бо керівники компанії постійно наголошували, що оформлювати всі дозволи на земельну ділянку через КМДА довго, тому вони, мовляв, купують в інших інвесторів уже готові. Решта – договір, перерахування коштів тощо було досить солідним. «Та й голова правління Волконський мав вигляд аристократа. Завів у Києві сім’ю, дитину, – продовжує Антон. – Це вже зараз стало відомо, що він із дружиною не оформив шлюбу і тепер залишив її. Та ще й власну цивільну тещу ошукав аж на цілий мільйон доларів. Солідні ж офіси на Подолі та Печерську були не куплені, як повідомлялося, а орендовані. Як, до речі, й квартира Волконського».

Більшість мимовільних інвесторів московського пройдисвіта майже не вірить у повернення своїх кревних. Їх також мало тішить, що, дасть Бог, гіркий досвід вбереже інших, не менш довірливих. Хоча за великим рахунком держава все ж мала б допомогти тим, хто потрапив у цю халепу. Адже якби наше законодавство було досконалішим, то й своїм, не кажучи вже про заїжджих, шахраям не було б так привільно в Україні.