«Єрихонський глас» голубів

Гнітюче це видовище – занедбані «допоміжні приміщення» на типових подвір’ях, збудованих во врем’я оно шкіл. Пошарпані стіни, напівзруйновані дахи, вибиті шибки… До цих колишніх навчальних майстерень, теплиць, сараїв руки в освітян не доходять – тут хоч би грошей нашкрябати на сякий-такий ремонт основної будівлі. Оболонь щодо цього – район характерний.

Якось так виходить, що більшість шляхів до торговельних комплексів і тролейбусних зупинок пролягає тут повз шкільні подвір’я. А колишня підсобна будівля, про яку піде мова, судячи з усього, – навчальне «караульне приміщення», бо поряд стоять постовий грибок і ящик для розряджання зброї, просто примикає до стежки, якою щодня крокують тисячі оболонців. Ясна річ, керамічна плитка давно обсипалася і торці залізобетонних панелей даху зяють чорними дірками порожнин. Отут і знайшли собі притулок істоти, яких мало хто помічає, але які давно стали повноправними мешканцями великих міст, – голуби. Голуб’ятень нині ніхто не будує, а старі потроху розвалюються, порохнявіють. От і шукають крилаті оболонці нетрадиційних схованок.

Тієї суботи, саме перед черговим цього року похолоданням, голуби здавалися особливо активними. Ми спостерігали за їхньою метушнею, влітанням і вилітанням з дірявого даху. Не всі з них «мовчали» – характерне воркотіння чути було далеко. А порожнини в бетонних панелях, де ховалися птахи, ще й посилювали звук. Такі собі єрихонські сурми. Так, ніби голуби «волали» до киян: з одного боку про те, що ті забули про пернатих мешканців міста, не будують голуб’ятень, які наші попередники чомусь же споруджували – не тільки, певне, для краси. З другого – про жалюгідний стан освітянських приміщень, у яких незабаром не те що голуби – вовки заведуться. Воркуйте, голуби, може, до чогось доворкуєтесь…