На полювання – до столиці
У Європі сови давно одержали міську прописку. Схоже, незабаром і кияни звикнуть до нових пернатих городян. І не лише тих ручних, з якими меткі хлопці пропонують за будь-якої пори року й погоди сфотографуватися на майдані Незалежності та Хрещатику.
Нинішньої зими в акурат під Новий рік нові пернаті мешканці з’явилися в одному з дворів Оболонського району столиці. Та це й не дивина, адже взимку в місті тепліше, ніж у лісах та заплавах рік. До того ж завжди знайдеться, кого вполювати.
Оселилася невелика зграйка вухатих сов на високій розлогій тополі. Мешканці прилеглих будинків приліт лісових гостей вважають добрим знаком і всіляко захищають їх: не кривдять самі й не дозволяють робити цього іншим. Бо сови – досить миролюбні птахи. Весь світловий день вони велично сидять у гіллі, і лише зрідка, коли їх тривожать занадто голосні звуки міського життя, відкривають свої величезні жовті очі. Із настанням сутінок пернаті починають полювання на дрібних гризунів. Сови зовні дуже схожі на пугачів: і кольором оперення, і невеликими пір’яними вушками на голові, і розміром та кольором очей, тільки пугачі значно більші. Цих птахів ще називають «нічними кішками», бо в них дуже добре розвинуті зір і слух. У повній темряві на відстані 20-30 метрів вони чують шурхіт мишей. Тож місту совині зимівлі корисні, бо лише за одну ніч птах з’їдає п’ятьох-шістьох гризунів.
«Сови поводяться сумирно, нікого не турбують. Із балконів нічого не крадуть, не бешкетують, як, приміром, шпаки чи горобці. Цілісінький день вони дрімають на деревах. А надвечір летять до ліска, він тут недалеко. Там і полюють. А на ранок повертаються на звичне місце. У нас у дворі тихо, будинки захищають його від дороги, а що лісовим гостям ще треба», – ділиться спостереженнями 80-річна «сусідка» лісових гостей Олена Григорівна.
Навпроти її вікна на дереві «прописалося» з десяток вухатих лісових красунь.
Місцевий двірник теж не проти новоселів, бо, за його словами, вони гарні, культурні, тихі. На горища не лізуть, з голубами не чубляться, як ворони.
Мешканці двору, де прижилася зграйка сов, спочатку не хотіли, аби про їх пернатих новоселів розповідали в газеті, а потім усе ж згодилися. Але за умови, що ми не назвемо адреси і навіть масиву, бо вже мали нагоду переконатися, що не всі так доброзичливо ставляться до цих розумних сумирних птахів. Недавно група молодиків намагалася вдень зловити кількох сов. Добре, що Олена Григорівна вчасно помітила, а вже її донька із сусідкою та ще кількома мешканцями будинку й випадковими перехожими здійняли галас і навіть пригрозили міліцією. На щастя, подіяло, і молодики залишили в спокої пернатих. Однак сови після цього інциденту стали сторожкішими і відтоді вмощуються подрімати в день лише на горішніх гілках. Навіть за великих морозів та під час сніговію не наважувалися сісти нижче.
Учителька біології середньої школи, розташованої неподалік, Валерія Віталіївна, яка теж мешкає в цьому дворі, нагадала, що сови – кочівні птахи. Узимку збираються невеликими зграями і летять на південь, останнім часом усе частіше приживаються в містах. Наприкінці ж лютого – початку березня вони повернуться до звичного середовища, на гніздування. Причиною переселення лісових птахів до міста вчителька вважає проблеми з кормом, а також людську діяльність: на території пташиних поселень здійснюються роботи, які порушують екосистему, приміром, велике промислове будівництво чи вирубка лісу.
На жаль, сов, на відміну від пугачів, не занесено до Червоної книги. Щороку чисельність птахів змінюється. Неймовірно, але факт: сови лише їм відомим чином вирішують, скільки відкладати яєць. Двоє-троє – якщо рік буде «неврожайним» на мишей і пацюків, четверо-п’ятеро – коли гризуни розплодяться. Цей совиний «дар пророкування» поки що тільки чекає на вивчення наукою.
До речі, в Європі сови вже й пташенят виводять у містах. А люди їм для цього створюють якнайсприятливіші умови. Навіть допомагають зводити власні «оселі». Наприклад, не пошкодувавши плетеного кошика, відра чи ще чогось подібного, вмощують його на дереві, поклавши на дно небагато сухих гілок, щоб було схоже на гніздо ворони чи грака. У Німеччині для гніздування вухатих сов пристосовують верхівки старих верб з обрізаною кроною. У поверхні стовбура робиться заглиблення, а гілки над ним зв’язуються у вигляді шалашика. Сова – птаха невибаглива, для неї головне, аби «домівка» була прихованою від хижаків і людей. Про все це мені теж розповіли у дворі, де оселилися лісові гості. Там теж збираються облаштувати совам «хатинки», можливо, тоді вони залишаться в столиці й на літо.