Агітнавала
Виходжу із переходу, що на станції метро «Театральна», і просто перед очима напис на новомодній урні для сміття: «Виборча урна – не смітник. Наші голоси – не сміття». До чого це? Якась дивна агітація невідомо за що. Втім, таких парадоксальних агітацій, як і обліплених стін та стовпів, вистачає і в інших районах столиці.
На вулиці Салютній плакатами обклеєно будинки з усіх боків. Та особливо розчулює, коли стикаєшся з ними біля смітника: агітатори, мабуть, вирішили, що це саме те місце, де громадяни бувають щодня і регулярно. От не здогадалися, на жаль, бачки для сміття перетворити на агітки. А що вже казати про під’їзди будинків, де немає кон-сьєржів і вхідні двері на кодові замки не зачиняються. На кожному поверсі на тебе дивляться мужні очі плакатних героїв, яких ніхто у житті не бачив, але їх нам обов’язково треба кудись обрати, оскільки образили когось, позбавивши їх права висувати тих героїв...
Проїхався містом, придивляючись до політичної реклами. Великі обличчя уздовж доріг, заклики не помилитися, серйозні молоді люди в окулярах, вгодовані селянки – всього цього на влучно названих народом «бігмордах» вдосталь. Уже й уваги на них не звертаєш, хіба що коли бачиш, як одне обличчя заклеюють іншим і воно поступово зникає під шматками паперу з рекламою іншого партійного блоку, модної мобілки чи ще чогось, тоді цікаво спостерігати поступове спотворення відомої особи.
...У понеділок місто прокинулося і здивувалося. Чи образилося. Мабуть, напередодні одночасно було дано команду всім київським агітаторам здивувати столицю. І вони вночі постаралися «прикрасити» вулиці – кожен тим, що йому надали. Судячи з кольорів, місця і райони їх розташування було чітко між собою погоджено. Поділ «розфарбували» ганчірками червонуватого кольору з відповідними написами. Навіть на верхній балкон зачиненого до весняної навігації Річкового вокзалу дісталися. Виноградар, Оболонь і проспект Перемоги «позеленіли». У колір «дитячої несподіванки» заплямовано геть усі опори у столиці. Бачив, як двоє хлопців ходили від стовпа до стовпа із драбиною, і влазив на неї той, що зростом вище – аби наклеїти жовту пляму там, де її дістати буде важко. Безупинно з ранку до ночі на перехрестях молодики розмахують подібного кольору прапорами на довгих вудках. Де-не-де із ними змагаються «вудильники» із синіми стягами. Прибічники графіті розмальовують паркани.
А кияни таки обурилися тим, що наше місто засмітили. Телефонували до редакції й схвильовані, що отой кольоровий серпантин шкодить деревам. Тож чи справді це може обернутися неприємністю для рослинності, я запитав директора «Київзеленбуду» Петра Яворовського.
– Стрічки на деревах відволікають нас від основної роботи, – відповів Петро Петрович. – Доводиться їх знімати. Але вони не пропадуть. При ремонтних роботах ті стрічки використовуватимемо. Я дав команду познімати їх, і коли будемо проводити якісь заходи, цими стрічками обмежуватимемо робочі ділянки. Взагалі-то ми звикли до цього явища і тепер вирішили користуватися цією політичною рекламою у власних потребах. Щодо шкоди деревам, то стрічки і скотч нічого їм не зроблять. От якщо гвіздки забивають чи гілки обламують – то вже гірше.
Висловив свою думку щодо «розгулу» політичної реклами і міський голова Олександр ОмельЧенко.
– Те, що у Києві вже обклеєно всі світлові опори – то це говорить про культуру тих штабів, які ведуть своїх лідерів у Верховну Раду, місцеві органи самоврядування, – зазначив Олександр Омельченко. – Я не думаю, що кращою рекламою для європейської столиці є те, що обклеєно всі під’їзди і двері ліфтів. Переконаний, що двірники не повинні зараз знімати або змивати рекламу, оскільки це може бути розцінено як адмінресурс міської влади щодо політичних партій. Хай самі себе висвітлюють. А помити ми зуміємо після виборів, бо вони змивати свою рекламу не будуть. Звичайно, це обійдеться «у копійчину».