Високі посади й далекі заробітки

Доки Україна не стане заможнішою й наші співвітчизники-заробітчани не повернуться додому з Європи й Росії, доти існуватиме побоювання за можливість фальсифікації їхнього виборчого права. Причому подвійну можливість: при консульствах за кордоном і на рідних теренах за місцем реєстрації. Про це, а також про адмінресурс та інші проблеми виборчих перегонів нещодавно дискутували політологи  й політики за круглим столом.

За різними оцінками, на закордонних заробітках перебуває від п’яти до семи мільйонів наших громадян. Їм небайдужа доля батьківщини. Однак це здебільшого саме та категорія, що віддає перевагу швидше грошам, ніж праву голосу. Останньому, крім усього, заважає часто нелегальне становище, брак часу, віддаленість консульства тощо.

Ще в грудні спостерігачів Комітету виборців України насторожив той факт, що в багатьох прикордонних районах не було виявлено зовсім або виявлено мізерну кількість виборців, які зареєстровані за місцем проживання, але перебувають за кордоном. Так, в Путильському районі Чернівецької області  під час складання списків таких не виявлено зовсім. У сусідньому Вижницькому – лише 122. Хоча, за даними тих же сільрад, на заробітках за кордоном перебуває лише з окремих  великих сіл по 250-300 людей.

«Це можливість для масової, мільйонної фальсифікації», – зазначив Олег Зарубінський з блоку Литвина. «Центрвиборчком не може нічого зробити, бо ці люди зареєстровані тут, –  каже голова Комітету виборців Ігор Попов. – Так голосує пів-Молдови, пів-Азербайджану. Самі суб’єкти виборів мають слідкувати за цим».

Представник Блоку Тимошенко політолог  Олег Медведєв вважає нинішню кампанію як найдемократичнішою й найцивілізованішою на теренах СНД. А представникові блоку Литвина Медведєв дорікнув: «Якби про теперішні порушення ми говорили тоді, коли Литвин вів у парламент «За ЄдУ», то це означає, що говорили б ні про що». Нині, як каже Медведєв, уже «молодиків із молотками не наймають, щоб вони били опозицію, але є перекоси з дотриманням рівності можливостей». І литвинівець, і тимошенківець побоюються, аби Кабмін не перетворився з уряду на виборчий штаб. Зарубінський додає: «Майже всі глави обласних адміністрацій очолюють виборчі списки до регіональних рад. Вони сподіваються, певно ж, не на те, що їх оберуть за сумлінну працю, а на адмінресурс». Звісно, ці нарікання адресувалися «Нашій Україні». Хоча Медведєв згадав й іншу провладну силу, мовляв, на одному телеканалі, власник якого є у списку СПУ, «соціалісти скоро  прогноз погоди читатимуть».

– Якщо вже дорікати урядовцям, то справедливо було б згадати й про Верховну Раду – такий самий осередок адмінресурсу, безплатну трибуну для агітації у робочий час, – покритикував колег член ПРП Ігор Осташ.

Щодо заробітчан, то в Західній Україні, як вважає Олег Медведєв, буде належний контроль. Бо тут – двоє лідерів, тож БЮТ і «Наша Україна» наглядатимуть одне за одним. А ось як простежити за голосами заробітчан у «біло-синьому» регіоні? «Тут лідер один, та й Москва ставить на того хлопця, що на параді їв цукерки зі своїми московськими товаришами. Що вони ще перекриють, переріжуть, вимкнуть до 26 березня?» – окреслив уже іншу передвиборну проблему Медведєв.

Водночас політолог Володимир Малінкович і депутат Ігор Осташ сперечалися не стільки над тим, де живуть і голосують виборці-заробітчани, скільки, де «постійно проживав останні п’ять років» лідер одного з виборчих блоків – Віталій Кличко. Малінкович переконаний, що ЦВК зареєструвала Кличка незаконно, з порушенням статті 76 Конституції і статті 9 виборчого закону. Осташ наводив контраргумент: печатка в паспорті Кличка. Малінкович не здавався: мовляв, у законі написано «проживає», а в паспорті – «зареєстрований» чи «прописаний». Звісно, Віталій Кличко, маючи українське громадянство, не позбавлений виборчого права за проживання в останні роки у Німеччині. Однак і майор Мельниченко, і його побратим Олександр Єльяшкевич, і, зрештою, Павло Лазаренко мають українське громадянство, а отже – право балотуватись у владу лише на батьківщині. Хіба що Лазаренко може спробувати зробити це у Панамі. Але навряд чи. Попри це, ЦВК і Верховний Суд відмовили Лазаренкові в реєстрації кандидатом, посилаючись «на постійне непроживання в Україні». Хоч представники Лазаренка теж показували в ЦВК печатку в паспорті та навіть список виборців з його ініціалами за місцем проживання і квитанції за квартплату в Києві тощо. Може, проблема в тім, що Лазаренко сам не приходив у ЦВК, на відміну від Кличка? Але ж у Київ нещодавно приїжджали й Мельниченко з Єльяшкевичем… Якщо проблема у статусі  останніх – у американському політпритулку, то він не позбавляє громадянства, а отже й прав. Загалом же, біла пляма в законодавстві. Варто  уточнити, що означає «постійне проживання» і який документ має засвідчувати це.