Крилаті богатирі Антонова
7 лютого Україна відзначає 100-річчя генерального конструктора авіаційної техніки, людини, чиї найвагоміші здобутки пов’язані з нашою державою, Олега Антонова. Його життєвим кредо було робити тільки те, що потрібно людям.
Утім, шлях Олега Костянтиновича не завжди був тріумфальним. 1955 року під час відвідин конструкторського бюро у Києві Микитою Хрущовим Антонов запропонував створити літак у двох варіантах – пасажирському і вантажному. Концепцію Хрущов підтримав, і вже за два роки пасажирський літак Ан-10 «Україна» піднявся у повітря. Іще через декілька місяців злетів з київської землі транспортний Ан-12. «Україна» мала унікальне для пасажирського лайнера поєднання якостей: чотири турбоґвинтові двигуни дозволяли їй літати швидко, для неї не потрібна була довга злітно-посадочна смуга – вона могла злітати з ґрунтових і засніжених аеродромів. Для важкої машини такого класу це дуже важливі якості. Враховуючи такі особливості «України», Аерофлот експлуатував її на міжреспубліканських і міжобласних маршрутах, на аеродромах з неякісними і ґрунтовими злітними полосами. Важкі умови експлуатації, часті зльоти і посадки призвели до швидкого зношування літака. В силових елементах конструкції Ан-10 з’являлися тріщини. В 1972 році «Україна» зазнала аварії над рідною землею, в районі Харкова. Тоді Олег Костянтинович сказав своєму другові, знаменитому хірургові Миколі Амосову: «Я більше не розроблятиму великих пасажирських літаків. Я не переживу одночасну загибель багатьох людей. Після катастрофи з «десяткою» часто-густо прокидався ніби від телефонного дзвінка – невже знову аварія з моїм літаком?»
Утім, Олегові Костянтиновичу не слід було так перейматися – з 1959 року й до сьогодні перевозить пасажирів відомий у багатьох країнах світу Ан-24 (і літатиме він ще багато років). Здійснюють перевезення людей і Ан-12, і Ан-26. А про знамениту «Аннушку» (так званий «кукурузник») – Ан-2 – годі й говорити, незабаром виповниться 60 літ, як використовується вона і на сільськогосподарських роботах, і на пасажирських трасах.
Ан-22 «Антей» став помітною віхою в створенні широкофюзеляжних літаків. За розмірами цей літак перевершував усе, що до того часу було створено у світовій авіації. Він вимагав багатьох новаторських вирішень.
У середині червня 1965 року Ан-22 прилетів до Парижа на XXVI міжнародний авіакосмічний салон і відразу став його головною сенсацією. Англійська газета «Таймс» писала у ті дні: «Завдяки цьому літаку СРСР випередив усі інші країни у літакобудуванні на два роки». А про самого Олега Костянтиновича писали так: «Конструктор елегантний, з вишуканими манерами артиста, має рафінований розум, здатний аналізувати. Розмовляє англійською і французькою». Зарубіжні журналісти, мабуть, не знали, що він ще й чудово малював і писав вірші. І зовнішній вигляд знаменитого авіаконструктора, його звички не відповідали стереотипу людей з партійно-державного олімпу, навіть коли на його грудях виблискувала зірка Героя Соціалістичної Праці.
Полювання, сауна і подібні їм елітарні розваги людей його рангу зовсім не цікавили Антонова. Він любив працювати у власному саду, багато читав, бував на вернісажах, займався спортом. Найбільше цінував творчу дружбу з колективом конструкторського бюро. І колектив відповідав йому взаємністю – люди буквально заряджалися його творчою одержимістю. Олег Костянтинович іноді помилявся у своїх здебільшого бездоганних інженерських ідеях. Але визнавав помилку і казав при цьому: «Я помилився – це треба пережити».
Останньою машиною, яку створив Олег Антонов, став Ан-124 «Руслан». Ця машина і через 22 роки після смерті генерального виконує замовлення на перевезення вантажів у різних куточках планети і в багатьох випадках є просто незамінною. Їх в авіаційно-технічному комплексі ім.О.Антонова – сім. Разом з «Русланом» працюють Ан-22 «Антей», Ан-26 і АН-225 «Мрія», яку створювали вже його послідовники. Зароблених цими літаками грошей вистачає, аби утримувати конструкторське бюро. Тут народилися вже добре знаний військово-транспортний літак Ан-70, пасажирські лайнери Ан-140 і Ан-148, модифікації Ан-74, Ан-30, Ан-32, Ан-28.
Але, на жаль, «приземлятися» на міжнародних ринках нашим Анам непросто. Можна говорити про жорстку конкуренцію, а можна й про залізний закон світового ринку: мало хто купить українську машину, якщо сама Україна її не купуватиме. Чому не купують земляки? Через безгрошів’я і обмежені можливості застосування. Олег Костянтинович Антонов до такого не дожив.